Найвизначніші результати досліджень та розробок у галузі природничих, соціогуманітарних та технічних наук:

Історія, методологія та соціологія науки і техніки.

На основі аналізу історичної та поточної наукової інформації ідентифіковано і бібліографічно описано за оригінальною методикою, розробленою Інститутом, імена понад 650 зарубіжних учених у галузі фундаментальних і технічних наук – вихідців з України. За результатами цього дослідження вперше видано Біографічний енциклопедичний словник «Зарубіжні вчені – вихідці з України в галузі фундаментальних і технічних наук», що містить біографічні дані про українських учених, які з різних причин залишили Батьківщину, ставши з часом за кордоном відомими ученими, збагативши своїми науковими досягненнями світову науку і певною мірою сприявши позитивному науковому іміджеві України.

Розроблено науково-методичний інструментарій дослідження міграційних намірів у рамках щорічного електронного моніторингу соціально-економічного стану молодих учених НАН України та молодих викладачів вищих навчальних закладів, що ініційований Радою молодих учених при Відділенні інформатики НАН України та проводиться за науково-організаційної та кадрової підтримки ДУ «ІДНТПІН ім. Г.М. Доброва НАН України». Чергове опитування у 2017 р. показало зростання міграційних намірів (до 51,2%) наукової молоді у зв’язку з погіршенням соціально-економічного стану. Результати дослідження опубліковано у журналах «Наука та інновації» та «Спільне», а також представлено аналітичні матеріали в проєкт «Посилення впливу громадськості на євроінтеграційні процеси у сфері науково-технічного та інноваційного розвитку України» Міжнародного фонду «Відродження».

Розроблено концепцію змісту сучасної професійної діяльності вченого, який працює в конкурентному середовищі глобалізованої науки, сформовано основні характерні риси, притаманні сучасному вченому: здатність відповідати вимогам інтелектуальної мобільності та здійснювати інтенсивні комунікації з колегами, вміння позитивно дискутувати для утвердження своїх ідей, бачення парадоксів та критичне сприймання наявних знань, неухильне дотримання наукової етики та соціальної відповідальності. Визначено напрями і тенденції подальших змін у змісті професійної діяльності вченого. Підготовлено до друку монографію «Вчений в умовах ринку: український та світовий формат».

На основі використання оригінального методичного підходу вперше в історичній літературі сформовано перелік найважливіших наукових досягнень учених НАН України за 100 років її існування, які охоплюють створені нові теорії, відкриття нових явищ і закономірностей, винаходи, технології та машини, нові матеріали, ліки, рослини та інші продукти наукової та науково-технічної діяльності, що становлять значний внесок у світову науку й сприяють соціально-економічному розвитку України на інноваційній основі. Видано книгу «Національна академія наук України. Видатні досягнення. 1918–2018», яка відображає розроблену в Інституті нову інноваційну модель реконструювання історії науки.

На основі використання оригінальної методології виявлення ключових фактів і подій в історії науки (ідеї, теорії, відкриття, винаходи, прилади та установки, монографії тощо) реконструйовано історичну хронологію в галузі фізико-математичних, хімічних, біологічних наук та наук про Землю і космос. Зокрема, ідентифіковано та описано 500 ключових фактів і подій з історії науки, які найбільш вплинули на подальший розвиток світової науки. На основі отриманих матеріалів та широкого використання енциклопедичної літератури, довідників та архівних матеріалів окремо виділено такі факти, які стосуються діяльності українських вчених. Підготовлено рукопис довідника «Хронологія фундаментальних наук» – 40 д.а.

Розвинуто теорію формування привабливості професії вченого та здійснено оцінку сучасного ставлення українського суспільства до науки та привабливості наукової діяльності. Показано, що в сучасній культурі професійна діяльність учених характеризується гетерогенністю, динамічністю цінностей і смислів, нестабільністю, ризиками, глобалізаційними викликами. Представлено оцінку експертів (співробітників НАН України) щодо стану престижності професії «вчений» в Україні. Узагальнено сучасний український і світовий досвід розв’язання проблем популяризації науки, залучення молоді до науки та підготовки наукових кадрів. Сформульовано практичні рекомендації щодо ефективного розв’язання проблем підвищення привабливості професії вченого, позитивного ставлення українського суспільства до науки, залучення інвестицій державного та приватного капіталу для розвитку фундаментальної та прикладної науки в Україні. За результатами дослідження опубліковано монографію «Учений в постмодерній культурі».

 

Наукознавство: системні дослідження науково-технологічного

та інноваційного потенціалів

Наукознавство

Вдосконалено прогнозно-аналітичну методологію обґрунтування раціональних для конкретних внутрішніх та зовнішніх умов соціально-економічного розвитку країни параметрів науково-технічного потенціалу, зважаючи на системні уявлення про його місце, роль, вплив та взаємозв’язок з усіма складовими суспільного життя. На основі її використання спрогнозовано основні кількісні та якісні параметри науково-технічного потенціалу, необхідні для його відродження як головного фактору забезпечення інноваційного розвитку економіки, соціального поступу країни і національної безпеки. Сформульовано головні напрями та першочергові заходи з реалізації державної політики для досягнення зазначеної мети.

На основі розробленого в Інституті оригінального наукометричного інструментарію змістовного аналізу текстів нормативно-правових актів, досліджено зміни в українському законодавстві в контексті їх наукоємності (насиченості словами про науку, технології та інновації). Виявлено дві сталі тенденції розвитку законодавства за 1991−2017 рр.: деінтелектуалізація через зменшення наукоємності текстів нормативно-правових актів та посилення бюрократичного втручання в наукове життя через надмірну інституалізацію правових механізмів державного управління науковою та науково-технологічною діяльністю. Ці тенденції особливо чітко проявилися під час реалізації плану заходів Кабінету Міністрів України щодо імплементації положень закону «Про наукову та науково-технічну діяльність», з якого виконано здебільшого лише заходи, які стосуються внутрішнього наукового життя, а більшість заходів щодо державної підтримки розвитку науки традиційно не виконано. Результати дослідження оприлюднено в низці статей,  зокрема за кордоном, а також надіслано у формі доповідної записки до Верховної Ради України.

Узагальнено напрями діяльності та підходи міжнародних організацій до вирішення проблем гендерного паритету в науці та оцінено можливості їх використання в науковій практиці в Україні. Показано, що в гендерній політиці у вітчизняній науці актуальнішим є забезпечення принципу рівності можливостей, оскільки гендерний паритет у кількісному виразі в Україні, на відміну від інших країн, досягнуто і, навпаки, склалася стійка тенденція до скорочення чисельності дослідників–чоловіків більш високими темпами, ніж дослідників–жінок. Ця тенденція супроводжується низкою структурних вікових і професійних змін у кадровому потенціалі, які потребують більш глибокого дослідження проблеми кадрової політики в науці України загалом. Зокрема, це стосується уточнення причин, що зумовлюють відповідні зміни в гендерному «балансі», призводять до перекосу в бік старших вікових груп дослідників–чоловіків у природничих і технічних науках, слабкої представленості дослідників–жінок у керівному складі науки, корпусі академіків та інших формах наукового життя.

Розроблено комплексний методологічний підхід до аналізу творчої активності вченого, який дозволяє зіставити інформацію про кількісну динаміку його продуктивності зі змінами проблематики наукових інтересів, комунікаційних зв’язків, співробітництва з колегами та іншими напрямами наукового життя. На прикладі аналізу творчої активності групи вчених доведено, що існує позитивний зв’язок між рівнем творчої активності дослідника та інтенсивністю змін його наукових інтересів, розширенням комунікативних зв’язків та кола співробітництва з іншими дослідниками. Для вчених, у яких такий зв’язок є найбільш позитивним, характерно високий рівень цитування їхніх праць, навіть після завершення наукової діяльності. Активне післяжиттєве цитування праць ученого може вважатись додатковим важливим індикатором значимості його досліджень. Результати досліджень опубліковано в низці фахових видань, зокрема закордонних.

Зважаючи на системну природу наукового потенціалу, зокрема взаємообумовленість складу вікових груп дослідників, розроблено новий метод прогнозування еволюції кадрового потенціалу науки, який ґрунтується на розрахунках динаміки його вікового профілю протягом кількох десятиліть. Його використання дозволило встановити, що для відновлення науки в Україні до рівня середнього серед країн ЄС наукового забезпечення інноваційного розвитку необхідно принаймні 20 років щорічно на 15% нарощувати прихід молоді в науку, вживши кардинальних заходів для закріплення науковців середнього віку в наукових установах. Якщо ж таких заходів не буде здійснено, то вже за найближче десятиліття Україна втратить ще половину своїх науковців.

Створено базу статистичних даних для моніторингу розвитку академічного сектору науки України. Підготовлено матеріали чергового науково-довідкового видання «Національна академія наук України: статистичний і наукометричний аналіз ефективності наукового потенціалу».

Виконано наукометричний аналіз бібліографії наукових праць українських науковців у галузі дослідження Антарктики за період 2007−2017 рр., опублікованих у вітчизняних та зарубіжних виданнях та представлених у матеріалах міжнародних органів системи Договору про Антарктику. Аналіз показав позитивний тренд внеску вчених України, зокрема НАН України в сучасні дослідження Антарктики. Бібліографія, що укладена, вміщує найширшу у світі інформацію про участь учених України в антарктичних наукових дослідженнях. Робота виконана в рамках Державної цільової науково-технічної програми проведення досліджень в Антарктиці на 2011−2020 роки на замовлення ДУ «Національний антарктичний науковий центр МОН України».

Вдосконалено статистичний, наукометричний, вебометричний методи аналізу ефективності діяльності наукових академічних систем, за допомогою яких проведено оцінку результатів діяльності НАН України у порівнянні з закордонними академіями, зокрема за критеріями публікаційної активності, участі в міжнародній науковій співпраці, впровадження наукових досягнень у суспільну практику. Доведено, що з огляду на «собівартість» підготовки та публікації однієї статті в журналах, що індексуються базою даних Scopus, НАН України перебуває на рівні науки найбільш розвинених країн Європи. Академія є найбільшим виконавцем міжнародних проєктів в Україні, робить значний внесок у формування інтелектуального потенціалу країни, є сприятливою до модернізації організації діяльності на основі збереження позитивних традицій та світового досвіду. Результати дослідження опубліковано в науково-довідниковому виданні «Національна академія наук України: статистичний і наукометричний аналіз ефективності наукового потенціалу».

Обґрунтовано основні критерії вибору веб-пошукових систем, придатних для здійснення релевантного пошуку наукової інформації й проведення веб-наукометричних досліджень, що стосуються оцінки стану і виявлення  тенденцій розвитку науки в Україні та світі, зокрема академічної. Показано, що вибір універсальної інформаційно-пошукової системи (ІПС), придатної для наукових досліджень у спеціальній області науки, має здійснюватися з урахуванням специфіки предмету досліджень, мови, на якій ведеться пошук, і обсягу індексу ІПС. З досліджених універсальних ІПС найбільш прийнятними для пошуку науково-технічної інформації та проведення наукометричних досліджень, зокрема в українському веб-сегменті Інтернету, слід визнати іноземні пошукові системи  Google, Yandex та вітчизняну – МЕТА.

На підставі комплексного аналізу стану системи управління науково-технологічної сфери України виявлено основні тенденції її трансформації за роки незалежності. Доведено, що система державного управління цією сферою, яка створювалася в 90-ті роки минулого століття як надгалузева державна структура, поступово деградувала до підгалузевого рівня у складі МОН України, де у фінансовому виразі вона становить не більше 2,5% від загального фінансування МОН. Унаслідок цього на рівні державного управління відсутні такі ключові елементи системи, які б мали здійснювати функції формування та реалізації національної наукової політики, визначати пріоритети напрямів у галузі досліджень і розробок та забезпечувати їх фінансування, впроваджувати систему стимулювання наукової та інноваційної діяльності на рівні світових стандартів, зміцнювати галузь досліджень та розробок як головного джерела економічного зростання України на інноваційній основі. Розроблено рекомендації щодо  вдосконалення системи управління, зміни обсягів і правил державного фінансування досліджень та розробок. Обґрунтовано шляхи й конкретні показники кадрового оновлення потенціалу науки, засади формування інфраструктури науки, імплементації в українську наукову практику європейського досвіду та стандартів державної підтримки науки.

Поглиблено знання з теорії «потрійної спіралі», якою визначаються відносини між наукою, державою та бізнесом у відтворювальному процесі, і обґрунтовано можливість використання її положень для оцінки реального стану науки в Україні. Доведено, що глибоке падіння затребуваності результатів науки спричинено тривалою детехнологізацією і деіндустріалізацією країни, які, своєю чергою, стали наслідком недооцінення в державній політиці ключового значення науки як джерела інноваційного розвитку економіки, соціального піднесення та забезпечення національної безпеки. Сучасний стан відносин між наукою, державою та бізнесом унеможливлює проведення конструктивних реформ у науково-технологічній сфері без перенацілення країни на інноваційний розвиток економіки і оптимізації державної політики, переорієнтації її на пріоритетну підтримку докомерційного етапу відтворювального процесу (освіти, науки, здоров’я людей) та створення умов для зростання інноваційної активності бізнесу на комерційному ринковому етапі цього процесу. Запропоновано підхід до формування і реалізації програми реформ у науці, який базується на принципах «потрійної спіралі», що передбачає узгоджене реформування внутрішнього життя наукової сфери зі здійсненням відповідних змін у державній політиці, економіці та інших сферах. Результати опубліковано в низці статей та монографії «Науково-технологічна та інноваційна політика: основні механізми формування та реалізації» (видання 2-ге виправлене і доповнене) / під ред. д.е.н., проф. Маліцького Б.А. – К., Інститут досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М.Доброва НАН України, 2019. – 342 с., а також у 4 доповідних тематичних записках до органів державної влади.

Розроблено метод опосередкованої оцінки наукоємності ВВП через ступінь лінгвістичного відображення в законодавстві України наукової, науково-технологічної та інноваційної діяльності. На основі його використання виявлено тенденцію до зниження рівня представленості цих сфер у законодавстві, що певним чином узгоджується з тенденцією зниження наукоємності. Доведено, що профільне законодавство не узгоджується з загальним законодавством у частині врахування питань науково-технологічного та інноваційного розвитку, мотивації бізнесу до підтримки науки. У процесі багаторазової трансформації профільного закону в ньому втрачено норми відповідальності держави за стан науки і, навпаки, посилено норми бюрократичного втручання у внутрішнє життя наукового суспільства. Обґрунтовано необхідність розроблення та ухвалення Верховною Радою України Рамкового закону «Про основи державної політики у сфері науки, технологій та інновацій» та приведення у відповідність до його положень інших законодавчих актів. Обґрунтування у формі відповідної доповідної записки надіслано Голові комітету Верховної ради України з питань освіти, науки та інновацій.

На основі використання методу ендогенного прогнозування кадрового потенціалу науки проаналізовано вікову динаміку структури дослідників НАН України та їхньої результативності. Виявлено нові тенденції, які суттєво відрізняються від минулих тенденцій у динаміці складу кадрів та залежності публікаційної активності від віку дослідника. Зокрема, виявлено, що в групі висококваліфікованих дослідників максимум публікаційної активності тепер зміщено за віком на 20-25 років вперед і в середньому припадає на вік 55-65 років. Доведено також, що подолання наявного вікового дисбалансу наукових кадрів неможливо здійснити без додаткових заходів щодо залучення молоді в науку щороку не менше як 15%. Розроблено пропозиції та рекомендації, які спрямовані на оптимізацію вікової структури наукових кадрів. Відповідну доповідну записку надіслано керівництву НАН України.

На основі узагальнення інформаційно-довідкових та аналітичних даних про діяльність національних академій наук та інших наукових організацій академічного типу 117 країн світу, а також 28 міжнародних академічних організацій, сформовано найбільш цілісну на сьогодні картину організації світового академічного суспільства. Показано, що академічна наука об’єднує у своїх лавах найбільш авторитетних творців та носіїв наукових знань – і це становить базовий критерій для визначення академічної форми організації науки. Здійснено класифікацію організацій академій наук за їх функціями, способами фінансування, відносин з державою та іншими важливими чинниками. Виокремлено низку академій, які послугували типовим зразком для створення академій у деяких інших країнах світу. Обґрунтовано перспективи розвитку академічної науки світу і місце в цьому процесі НАН України. На основі результатів дослідження підготовлено колективну монографію «Академічна наука країн світу»  (гол. ред. акад. НАН України В.Л. Богданов, ДУ «Інститут досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім.Г.М.Доброва НАН України». – К.: Фенікс, 2020, 630 с.

Інноватика

У рамках наукознавчо-інновативних досліджень життєвого циклу та інформаційно-технологічного процесу трансформації формалізованих фундаментальних та прикладних знань у формі результатів НДДКР у процесі вироблення інноваційної продукції обґрунтовано заснований на представленнях класичної виробничої функції Коба-Дугласа методологічний підхід оцінювання результатів НДДКР через показник доданої вартості виробленої продукції із застосуванням цих результатів. Запропоновано спосіб порівняльної оцінки наукових результатів, отриманих у різних міждисциплінарних дослідженнях за допомогою використання єдиної шкали їх вимірювання. Отриманні результати сприятимуть ширшому використанню віртуальних методів управління складними інноваційними системами.

Розроблено комплексний метод підготовки інноваційно спрямованих макроекономічних прогнозів, що базується на використанні формалізованих міжнародних макроекономічних методів у поєднанні з оригінальними (авторськими) методами нелінійного моделювання макроекономічного зростання на інноваційній основі. Багаторічне використання цього методу при розробці щоквартальних макроекономічних прогнозів на прохання Міністерства економічного розвитку і торгівлі України продемонструвало хороші можливості для підвищення якості макроекономічних прогнозів з урахуванням інноваційного фактору.

Уперше в теорії інноваційного розвитку економіки виявлено вплив процесу розподілу створеної доданої вартості між соціальними групами на структурну повноту та збалансованість елементів інноваційного циклу, що доводить необхідність посилення політекономічних підходів у дослідженні питань розвитку економіки на інноваційній основі.

Обґрунтовано закономірність змін форми знань на стандартних етапах життєвого інноваційного циклу (продукування знань, перетворення їх у предмети використання, практичне впровадження), доведено можливість підвищення ефективності інноваційного процесу засобами оптимізації інноваційної інфраструктури через забезпечення її релевантності інноваційному циклу.

Доведено, що внаслідок слабо розвинутого ринку інтелектуальної власності в Україні, особливо створеної у сфері науково-технічної діяльності, гальмується творча активність українських творців такої продукції, створюються умови, які призводять до значних втрат ними особистісних доходів, а також до недооцінки вартості об’єктів науково-технологічної сфери, особливо при здійсненні їх приватизації. Щоб вирішити ці проблеми запропоновано принципи комплексного законодавчого врегулювання вітчизняної системи ринку з урахуванням прав інтелектуальної власності та створення механізму бухгалтерського обліку нематеріальних активів. Доповідну записку з пропозиціями надіслано до Комітету Верховної Ради України з питань освіти, науки та інновацій, а також до Президії НАН України.

Розроблено адаптивну динамічну модель системи управління інноваційними факторами сталого соціально орієнтованого розвитку економіки, в яку інкорпоровано регульований параметр – модифікований індекс людського розвитку, що є інтегрованим відображенням рівня задоволеності життєво важливих інтересів населення та передбачає, на відміну від загальноприйнятого індексу людського розвитку, комплексне врахування екологічних, соціальних й економічних індикаторів.

 

Сильні сторони діяльності

Визначальною сильною стороною Інституту і основою його ефективного функціонування є висококваліфіковані кадри в галузі історії, соціології науки і техніки, наукознавства та інноватики. Значна частина науковців має подвійну фахову підготовку, що є важливою умовою для грамотного дослідження таких комплексних наукових проблем, як історія науки, теорія, економіка та організація науки, взаємодія науки з промисловістю. Поряд із тим, серед сильних сторін Інституту, що мають вирішальний вплив на високу ефективність його діяльності можна відзначити такі:

  • багаторічний досвід співпраці з державними органами влади, громадськими організаціями та міжнародними інституціями, що свідчить про визнання Інституту як однієї з авторитетніших наукових академічних установ;
  • взаємодія між науковими підрозділами, узгодження тем досліджень, стимулювання формування комплексних колективів для виконання тем, особливо додаткових проєктів, що забезпечує уникнення дублювання тем досліджень, ґрунтовність та всебічність результатів, підтримання здорової конкуренції та згуртованості колективу;
  • підтримання розвитку Добровської школи наукознавства, зокрема завдяки співпраці з фахівцями з інших установ України та з-за кордону, залучення до аспірантури та докторантури фахівців з університетів;
  • затребуваність фахівців Інституту як експертів і аналітиків міжнародного та національного рівнів;
  • наявність власного періодичного наукового видання – міжнародного журналу «Наука та наукознавство»;
  • регулярне проведення міжнародних наукових симпозіумів з наукознавства, історії науки та інноватики під егідою ЮНЕСКО та МААН;
  • функціонування в Інституті аспірантури (за двома спеціальностями) та докторантури, а також спецради з захисту докторських дисертацій .