у теперішньому році

ІІ. Найважливіші теоретичні і прикладні результати
Історія, методологія та соціологія науки і техніки
1.1. Розроблено і апробовано на прикладі реконструювання історії фізики інноваційну модель обґрунтування історії будь-якої науки, як історію фундаментальних ідей та побудованих на їх основі теорій, законів науки, наукових відкриттів, тобто сутнісних новацій у рамках певної періодизаційної схеми та в контексті розвитку світової науки і соціально-гуманітарних, економічних та інших передумов. Надруковано друге перероблене і хронологічно доповнене видання “Фізика. Історія фундаментальних ідей, теорій та відкриттів” (Ю.О. Храмов, 71 друк. арк.) (Ю.О. Храмов).
1.2. На основі запропонованої інноваційної моделі вперше обґрунтовано концепцію реконструювання історії розвитку ракетно-космічної науки і техніки України в світовому контексті з відповідною періодизацією (дорадянський, радянський та період нової України). Розроблено план проспект колективної монографії «Історія ракетно-космічної науки і техніки України», в якій зміст висвітлюється через створення бойових ракет, ракет-носіїв космічних апаратів (власне історія, том 1); діяльність підприємств, організацій та наукових інститутів, які брали участь у становленні та розвитку ракетно-космічної науки і техніки (том 2), через біографії вчених, інженерів та конструкторів, які зробили внесок в цю галузь (том 3); через аналіз архівних документів, матеріалів, звітів (том 4) (Ю.О. Храмов, А.С. Литвинко).
1.3. Розроблено науково-методичні засади соціогуманітарної оцінки наслідків масштабного розвитку і впровадження в практику знаннєвого суспільства мегатехнологій (інформаційних, нано-, когні-, біотехнологій). Показана залежність цих наслідків від типу і ступеню орієнтованості на розвиток таких технологій науково-інноваційної політики країни. Доведено, що новітні мегатехнології викликають потребу в досягненні соціальної адекватності стратегії науково-технологічної політики держави та налагодженні дійового соціального контролю за станом їх розвитку і практичного використання. Відсутність цих вимог обумовлює “інформаційну ущербність” національної науково-технологічної сфери в сучасному глобальному мережевому суспільстві та її відставання від світового рівня розвитку мегатехнологій. В німецькому видавництві за матеріалами дослідження видана монографія (В.І. Онопрієнко Образ науки в меняющемся мире. – Saarbrücken (Deutschland): Lambert Academic Publishing, 2015. – 180 S.) (В.І. Онопрієнко, Л.В. Рижко).
Наукознавство: системні дослідження науково-технологічного та інноваційного потенціалів
Наукознавство
2.1. Розроблено науково-методичні засади комплексного проблемно-орієнтованого аналізу науково-технічного потенціалу як функціональної впорядкованості форм організації і взаємодії його складових: кадрової, фінансової, матеріально-технічної, організаційної, інформаційної, з метою визначення стану розвитку науково-технічного потенціалу в цілому та його здатності до розв’язання конкретних проблем технологічного розвитку економіки з використанням статистичних, експертних, вебометричних та фактологічних даних і порівняння результатів аналізу в часовому розрізі та міжнародному порівнянні (Б.А. Маліцький, І.Ю. Єгоров, О.А. Мех, С.Г. Бублик, І.О. Булкін, О.С. Попович, Л.П. Кавуненко, Л.С. Лобанова, Н.Б. Ісакова).
2.2. На основі такого підходу доведено, що динаміка змін науково-технічного потенціалу, його структура та ефективність визначальним чином залежать від наукоємності ВВП. Внаслідок критичного скорочення наукоємності ВВП (у 4,5 рази за роки незалежності) і посилення цієї тенденції в останні роки Україна втратила значну частину (понад 3/4) свого науково-кадрового потенціалу. Загалом за основними кількісними показниками існуючого науково-технічного потенціалу країна опинилась на рівні найменш розвинутих країн світу. Доведено, що національні інтереси країни потребують негайної зміни змісту державної науково-технічної та інноваційної політики. Обґрунтовано необхідність виходу до 2020 року щонайменше на рівень наукоємності ВВП – 2,5%, в тому числи за рахунок відновлення податкових, кредитних та інших стимулів активізації інноваційної діяльності бізнесу, підвищення наукоємності оборонних витрат і обсягів державних замовлень на виконання НДДКР в рамках державних програм і проектів (Б.А. Маліцький, О.А. Мех, С.Г. Бублик О.С. Попович, І.О. Булкін, Л.П. Каву ненко, Н.Б. Ісакова).
2.3. Показано, що при безпрецедентному скороченні загальної чисельності наукових кадрів (на ¾ за останні 15 років) вітчизняна наука за рахунок високої ступені самоорганізації, внутрішньої функціональної впорядкованості та цілеспрямованих управлінських заходів зберегла значну частину висококваліфікованих науковців-докторів і кандидатів наук (кількість докторів зросла на 10,6%, а чисельність кандидатів наук зменшувалась вдвічі повільнішими темпами ніж загальна чисельність наукових кадрів). Важливо, що на даний час у віковій структурі вагомо представлені найбільш продуктивні групи дослідників, спостерігається збільшення числа молодих кандидатів наук. Тим самим доведено, що нинішній науково-кадровий склад за наявності відповідних фінансових, матеріально-технічних умов та зростання востребуванності вітчизняною соціально-економічною практикою наукових результатів здатний забезпечити своє зростання до середньоєвропейського рівня. Відтермінування зі створенням таких умов, враховуючи, зростання попиту на українських фахівців за кордоном неминуче призведе до остаточної руйнації науки (О.С. Попович, О.П. Костриця).
2.4. Узагальнено відомості щодо статусу та особливостей діяльності зарубіжних академій наук. Показано, що академічна форма організації науки набуває розповсюдження в світі і являє собою певний баланс між університетами, науково-дослідними установами (не пов’язаних з процесом навчання) та співтовариством видатних учених і фахівців, які утворюють інститут членів Академії. Національні академії наук зазвичай мають статус вищої наукової, а також науково-експертної інституції в державі, забезпечуються за її підтримки, а в деяких країнах діють під патронатом глави держави. Обґрунтовано спосіб диференціації академічної форми організації науки за критеріями автономності та рівня розвитку інфраструктури (О.О. Грачев, В.І. Хоревін).
2.6. Оцінено стан виконання заходів, передбачених в Концепції розвитку НАН України до 2023 року, та їх вплив на тенденції розвитку основних складових науково-технічного потенціалу: наукової, фінансової, матеріально-технічної, а також на результативність наукової і науково-технічної діяльності у порівнянні з світовими та внутрішніми тенденціями. Показано, що попри погіршення ресурсного забезпечення, НАН України отримує результати світового рівня, зберігає високий рівень міжнародного співробітництва, має певні можливості для здійснення наукового забезпечення соціально-економічного розвитку країни на інноваційній основі (Б.А. Маліцький, О.О. Грачев, В.П. Рибачук, В.І. Хоревін, Н.Г. Віденіна, О.С. Вашуленко, В.О. Цибань, О.М. Міщук).
2.7. Проаналізовано процеси реформування національних академій наук – членів МААН та їх вплив на стан академічної науки. Показано, що реформування торкнулося насамперед статусу академій наук – їх автономності, відомчої підпорядкованості наукових установ, інституту членів академій, порядку і рівня фінансування. Узагальнено оцінки наукового суспільства наслідків адміністративного реформування академій наук, які свідчать про те, що декларовані урядами сподівання на позитивні наслідки реформування загалом не виправдалися. Доведено, що цей негативний досвід необхідно уникнути при здійсненні заходів щодо модернізації НАН України. Отримані результати використовувалися для підготовки статистичного довідника “Національна академія наук України” та концепції щорічної доповіді про стан науки та перспективи науково-технологічного розвитку України (Б.А. Маліцький, О.О. Грачев, В.П. Рибачук, В.І. Хоревін, Н.Г. Віденіна, О.С. Вашуленко, В.О. Цибань, О.М. Міщук).
Інноватика
3.1. Доведено, що особливості системного впливу макроекономічного середовища на інноваційний розвиток економіки, включаючи такі фактори як: самоорганізація агентів ринку, інновативність малого і середнього бізнесу, інвестиційна активність, роль особистості, динаміка процентних ставок, державна підтримка інноваційної діяльності, – залежать від домінування обраних принципів соціального управління, зокрема побудованих на горизонтальній (афінська філософська школа) або вертикальній (візантійська традиція) системах економічних взаємовідносин. Показано, що на початкових стадіях інноваційного процесу перевагу повинні мати вертикальні принципи управління, а на стадіях ринкового вжитку інноваційної продукції – горизонтальні. Не врахування цих особливостей кожної із систем управління гальмує інноваційний розвиток економіки. (Б.А.Маліцький, І.П.Макаренко, В.П.Соловйов).
3.2. Розроблено та обґрунтовано науково-методологічний підхід до оцінки динаміки інноваційності розвитку економіки регіонів України з використанням проблемно-орієнтованих індикаторів щодо структури зовнішньо-торгівельного обороту в регіонах за рівнем технологічності відповідних товарів. Цей підхід застосовано для оцінки інноваційності економіки Хмельницької та Одеської областей (В.А. Денисюк).
3.3. Запропоновано структурну модель інноваційних перетворень у виробничій сфері, яка є адекватною викликам ринку кінцевого споживчого продукту. За допомогою цієї моделі досліджено формування мультиплікативних ефектів інновацій, зокрема у високотехнологічному секторі послуг, та у високо укладних секторах економіки (на прикладі біоекономіки) (В.П. Соловйов, О.В.Кот, О.С. Соснов, І.П.Макаренко, В.М.Головатюк, В.А.Денисюк, В.В.Сенченко).


Comments: