Відомча тематика.

  1. ФОРМУВАННЯ АНОТОВАНОЇ ХРОНОЛОГІЇ КЛЮЧОВИХ ПОДІЙ І ФАКТІВ ФУНДАМЕНТАЛЬНИХ НАУК (Затверджена Розпорядженням Президії НАН України від 29.12.2016 №949, рішенням Бюро Відділення історії, філософії та права НАН України від 30.06.2016 №6. Рішення Експертної ради при Національній академії наук України від 14.09.2016 р. № 3. Рішення Експертної ради при Національній академії наук України від 21.12.2016 р. № 6).

Науковий керівник: Храмов Ю.О., д.ф.-м.н., проф., зав. відділу №1.

Строки виконання: 2017-2019 рр.

Метою досліджень є створення анотованої хронології ключових подій і фактів фундаментальних наук (фізико-математичних, наук про Землю і космос, хімічних і біологічних) у рамках відповідної періодизації, розробленої на основі виділених революційних, проривних подій, розкриття змісту подій і фактів та їх значення для подальшого розвитку цих наук, внеску українських учених, уточнення пріоритетів.

Оцінка науково-технічного рівня: не має аналогів за кордоном, відповідає міжнародним стандартам високого рівня.

Анотований звіт результатів виконання.

На основі розробленої та вдосконаленої методології  виявлення ключових фактів і подій в історії науки, апробованої вже в низці видань, було сформовано хронологію в галузі фізичних, механіко-математичних наук, наук про Землю і космос, хімічних і біологічних наук. Хронологія подається у рамках відповідних періодизаційних схем, створених на основі виділених революційних, проривних подій в історії фундаментальних наук. Подано також внесок українських учених.

У рамках теми вперше в історичній літературі сформовано перелік найважливіших наукових досягнень вчених НАН України за 100 років її існування, що включають створені нові теорії, відкриття нових явищ і закономірностей, винаходи, технології та машини, нові матеріали, ліки, рослини та інші продукти наукової та науково-технічної діяльності, які становлять значний внесок у світову науку й сприяють соціально-економічному розвитку України на інноваційній основі.

Найважливіші отримані наукові результати:

  1. Виявлено ключові фактори і події в історії науки, сформовано фактологічну базу даних та хронологію фундаментальних наук – математики, механіки, фізики, кібернетики, інформатики, хімії, геології, біології,науки про Космос, географії та океанографії, геофізики, фундаментальні досягнення вчених НАН України, що супроводжується відповідними дефініціями щодо значення того чи іншого факту для подальшого розвитку науки з посиланням на першоджерела.

Підготовлено рукопис «Хронологія фундаментальних наук». Хронологія охоплює основні ідеї, теорії, відкриття, винаходи, прилади та установки, монографії ідентифіковано та описано 10000 ключових фактів і подій з історії науки, які найбільш вплинули на подальший розвиток світової науки. При цьому в широкий науковий обіг введено чимало нових імен, подій і фактів, уточнено багато дат і дано подекуди новий погляд на низку подій і процесів. Книга буде першою з цієї тематики, яка не має аналогів за кордоном та відповідає міжнародним стандартам високого рівня.

  1. Розроблено понятійний апарат, згідно з яким видатними досягненнями вчених НАН України, одержаними за історію її існування, вважаються ключові наукові й науково-технічні ідеї та побудовані на їхній основі теорії, відкриття нових явищ і закономірностей, винаходи, сконструйовані прилади та обладнання, створені нові матеріали і технології фундаментальні монографії, які істотно вплинули на розвиток науки і техніки та їхніх окремих напрямів і органічно вписалися в контекст світової науки і техніки. Також розроблено методичні рекомендації з підготовки інформації про видатні досягнення, що включали дефініцію одержаного результату, його анотацію, значення, відомості про авторів, фотографії, літературне першоджерело, резюме англійською. У результаті видано на високому науковому, літературному та художньо-поліграфічному рівні книгу «Національна академія наук України. Видатні досягнення. 1918–2018» обсягом 25 обл.-вид. аркушів. Подібне видання створено вперше і підтвердило інноваційну модель історії науки, запропоновану в Інституті.
  2. Підготовлено і видано друге доповнене й виправлене видання книги «Національна академія наук України. Хронологія. 1918–2018». Являє собою звід найважливіших подій і фактів з діяльності Академії. Порівняно з першим виданням 2013 р. його обсяг збільшено в півтора раза, значна кількість ключових фактів супроводжується анотаціями та посиланнями на першоджерела, книгу поповнено новими науковими результатами та архівними документами, розширено тексти періоду незалежності України. Хронологію подано в рамках відповідної періодизації і суспільно-політичному контексті.
  3. Вперше створено і видано біографічний довідник «Керівництво НАН України. 1918–2018», який містить короткі довідки про життя, науково-організаційну та громадську діяльність президентів, віцепрезидентів, головних учених секретарів та академіків-секретарів Відділень НАН України.
  4. Підготовлено до друку і видано Біографічний енциклопедичний словник «Зарубіжні вчені-вихідці з України в галузі фундаментальних і технічних наук». Словник побудовано на основі розробленого методологічного принципу про статус національного вченого з відповідною дефініцією. У ньому вміщено понад 650 біографій українців, які з різних причин залишили Батьківщину, ставши з часом за її межами відомими ученими в галузі фундаментальних і технічних наук і збагативши непересічними результатами їхні окремі напрями. Такий біографічний енциклопедичний словник виходить вперше, у ньому міститься чимало нових імен. Більшість його персоналій супроводжується портретами та короткою бібліографією.
  5. Підготовлено до друку і видано книгу «Національна академія наук України. Персональний склад. 1918–2018», в якій подано короткі відомості про життя, наукову і науково-організаційну діяльність академіків і членів-кореспондентів Національної академії наук України за час її існування – 1918–2018 рр. Наведено також біографічні довідки про іноземних членів НАН України.

 

  1. Формування привабливості професії вченого і позитивного ставлення українського суспільства (Затверджена Розпорядженням Президії НАН України від 29.07.2015 №517, рішенням Бюро Відділення історії, філософії та права НАН України від 02.07.2015 №5).

Науковий керівник: Рижко Л.В., д.філос.н., проф., пров.н.с.

Строки виконання:1 кв. 2016 р. – ІV кв. 2018 р.

Мета дослідження: здійснити теоретичне обґрунтування взаємозв’язку когнітивних, соціальних, комунікативних та психологічних чинників реалізації професійної діяльності вчених, осмислення вченим своєї ролі в суспільстві, професійної відповідальності, дослідження трансформацій професійного етосу вчених.

Оцінка науково-технічного рівня: відповідає міжнародним стандартам високого рівня, не має аналогів за кордоном.

Найважливіші отримані наукові результати:

1.Розроблено концепцію професійної і просвітницької діяльності вченого в сучасній постмодерній культурі, яка характеризується гетерогенністю, динамічністю цінностей і смислів, нестабільністю, ризиками, глобалізаційними викликами. Представлено оцінку експертів (співробітників НАН України) щодо стану престижності професії «вчений» в Україні. Узагальнено сучасний український і світовий досвід розв’язання проблем популяризації науки, залучення молоді до науки та підготовки наукових кадрів. Сформульовано практичні рекомендації щодо ефективного розв’язання проблем підвищення привабливості професії вченого, позитивного ставлення українського суспільства до науки, залучення інвестицій державного та приватного капіталу для розвитку фундаментальної та прикладної науки в Україні. За результатами опубліковано у 2019 р. монографію  «Учений в постмодерній культурі».

  1. За допомогою аналізу теоретичних джерел та проведення спеціального експертного опитування науковців НАН України виявлено й описано проблеми та чинники (інституційні, економічні, моральні, комунікаційні), які сприяють реалізації професійної діяльності вченого. Показано, що в умовах глобалізаційного світу прикметною рисою кар’єри дослідника стає мережева форма зв’язків, для якої характерні різні види мобільності (внутрішня, міжнародна, міжсекторальна, міждисциплінарна).
  2. Встановлено, що однією з ключових причин втрати привабливості професії вченого є її перетворення з унікальної в пересічну професію. Так само цьому сприяє зростання в сучасному суспільстві частки інших творчих професій, більш привабливих за своїми умовами праці, професійного зростання, заробітної плати, комунікаційних можливостей, більш затребуваних суспільною практикою.
  3. Виявлено, що надмірна однобічна орієнтація сучасної науки на досягнення прагматично орієнтованих результатів призводить до втрати нею соціально-культурних позицій, наслідком чого є падіння рівня інноваційної культури в суспільстві загалом, особливо в сфері управління та бізнесу. Такий стан здатний гальмувати в країні розвиток власної науки, впливати на державну політику міжнародної співпраці в науково-технологічній сфері, зокрема її переважної орієнтації на імпортуванні зарубіжної високотехнологічної продукції.
  4. Доведено, що внаслідок продовження занепаду української науки, яка в останню чверть століття розвивалася у зворотній тенденції з прогресивним ростом світової, у тім колі, європейської науки, зокрема, майже у п’ять разів скоротилася чисельність дослідників, на порядок зменшилася наукоємність ВВП, погіршилися умови праці вчених, суттєво змінився її вплив не тільки на економічний розвиток країни, а й на формування у суспільстві, особливо у молоді, наукового світогляду.

 

  1. Теоретико-методологічне обґрунтування розвитку системи управління науково-технологічною сферою України (Затверджена Розпорядженням Президії НАН України від 31.12.2015 №802, рішенням Бюро економіки НАН України від 23.12.2015 №9. Рішення Експертної ради при Національній академії наук України від 30 грудня 2015 р. № 9).

Наукові керівники – Мех О.А., д.е.н., проф., завідувач відділу № 3

Строки виконання: І кв. 2016 – ІV кв. 2018 рр.

Метою досліджень за темою є проведення на основі узагальнення вітчизняного та зарубіжного досвіду удосконалення науково-методичних засад аналізу науково-технічного потенціалу України в умовах переходу до інноваційної моделі розвитку національної економіки.

Оцінка науково-технічного рівня: немає аналогів в Україні, відповідає міжнародним стандартам високого рівня.

Анотований звіт результатів виконання

Дослідження проблеми створення «точок зростання»/«кластерів» розвитку у сфері науково-технологічної діяльності в контексті державно-приватного партнерства дозволило уточнити існуючі теоретичні і практичні аспекти застосування термінів, як «точка зростання» та «кластер». Обґрунтовано вибір перспективних сегментів у вітчизняних секторах економіки,  на базі яких є доцільним утворення спільних «точок зростання»/«кластерів». Одним із сучасних механізмів виведення вітчизняними компаніями комерційних новацій є краудфандінгові платформи, які виступають як альтернативні джерела фінансування. Розглядом еволюції кадрового потенціалу НАН України було визначено, що зменшення чисельності дослідників в її установах було менш критичним, ніж у науковій сфері України взагалі, а для відновлення кадрового потенціалу науки необхідно забезпечувати приріст молоді до Академії на рівні не менш як 15% щороку, принаймні протягом найближчих 5 років. Дослідження наукової спрямованості вітчизняного законодавства на підставі бази актів законодавства, що були ухвалені вищими державними органами влади, засвідчили стійкі, різноспрямовані тенденції змін наукової спрямованості актів законодавства протягом 1992-2017 років. Тенденції розвитку нормотворчості виявили слабку взаємодію органів державної влади у створенні законодавчих засад науково-технологічної діяльності та конкуренцію за управлінські повноваження в країні між Кабінетом Міністрів України та Адміністрацією Президента України. Це унеможливлює вироблення стратегічних підходів до формування й здійснення єдиної (наскрізної) державної (публічної) науково-технологічної політики в Україні. Управлінська конкуренція між вищими державними органами влади в Україні постає основним чинником, що перешкоджає реформуванню системи управління сфери науково-технологічної діяльності та ефективній модернізації її складових елементів.

Найважливіші отримані наукові результати:

  1. На підставі аналізу стану системи управління науково-технологічною сферою (СУ НТС) в Україні, її структурних трансформацій показано сучасну структуру СУ НТС, а також відсутні ефективно діючі системні елементи (компонент пошуку і відбору наукових та науково-технічних пріоритетів, компонент ефективної комерціалізації результатів ННТД; компонент забезпечення зворотного зв’язку, інформаційного моніторингу та підтримки НТС на основі сучасних ІКТ; компонент забезпечення неформального впливу з метою покращення якості процесу управління НТС). Виконано аналіз сучасних структурних змін, які пов’язані із СУ НТС (утворення Національної ради України з питань розвитку науки і технологій, Наукового та Адміністративного комітетів Національної ради, Національного фонду досліджень (НФД) України);
  2. За допомогою комплексного аналізу масиву первинної статистичної інформації на мезо- та мікрорівнях щодо ресурсної підтримки досліджень і розробок виявлено основні тенденції валового та питомого фінансування науково-технічних організацій за основними джерелами коштів у дисциплінарному та відомчому аспектах у ХХІ столітті. Було виявлено особливості проявів сучасної дуалістичної моделі фінансування досліджень і розробок у регіональному розрізі, а саме переважання бюджетного фінансування у столичному регіоні та комбінування іноземних і підприємницьких ресурсів в інших регіонах країни. Визначено, що падіння загального рівня підтримки науки в Україні упродовж 2014-2016 років на 76,2% сталося унаслідок переважно деструктивних дій економічного характеру та утилітаристського світогляду політичних кіл;
  3. Проаналізовано досвід країн-членів ЄС з державної підтримки інноваційно-активних підприємств з точки зору найпоширеніших інструментів їх стимулювання: державних закупівель інновацій (стимулювання попиту на інновації), впровадження особливих режимів захисту об’єктів права інтелектуальної власності, сприяння створенню старт-апів і розширення їх доступу до венчурного капіталу, сприяння збільшенню пропозиції висококваліфікованої праці тощо. Обґрунтовано доцільність запровадження дослідницького податкового кредиту спочатку з прирістним, а після досягнення деякого граничного обсягу витрат на інноваційну активність – об’ємним методом розрахунку. Актуальним є пільгове оподаткування витрат на працю, пов’язану із реалізацією інноваційних проектів без обмеження обсягу кваліфікованих витрат і з можливістю розподілу виплат у часі. Ефективними також є фіскальні стимули, спрямовані на підтримку нових підприємств, які мають спільні проекти з науково-дослідними організаціями. Доцільно створити електронну систему подання заявок, яка пришвидшить аплікаційний процес та зменшить ризики корупції за рахунок уникнення особистого контакту заявника з державним службовцем;
  4. Виявлено, що в Україні зберігається низький рівень інноваційної активності та сприйнятливості промислових підприємств, що нагально потребує запровадження нових інструментів політики для зміцнення зв’язку науки і бізнесу. Інноваційний розвиток підприємств може бути посилено за рахунок використання відкритих інновацій в рамках інноваційного співробітництва підприємств та наукових установ за посередництва інноваційних брокерів для трансферу технологій. Необхідний перехід від традиційної інноваційної системи до сучасної інноваційної екосистеми з такими характеристиками: сильний підприємницький дух; ефективні посередники між науковими установами, з одного боку, і бізнесом, з іншого; висока сприйнятливість інновацій підприємствами, які використовують наукові результати; мобільність кадрів та ідей;
  5. У процесі аналізу стану науково-технологічної сфери України у контексті функціонування державно-приватного партнерства (держава, наука та бізнес у створенні спільних «точок зростання»/«кластерів») уточнено теоретичні і практичні аспекти розробки таких проблем, як «точка зростання» та «кластер», проаналізовано наявну вітчизняну практику їх створення у різних галузях економіки країни. Визначено перспективні сегменти у вітчизняних секторах економіки (ІТ-галузь), які мають динамічне зростання, прив’язку до глобальної економіки та на базі яких доцільне утворення спільних «точок зростання»/«кластерів». Серед механізмів виведення вітчизняними компаніями комерційних новацій на ринок, ефективними є краудфандінгові платформи;
  6. Вивчення динаміки вікової структури наукових кадрів виявило, що в ній відповідним чином відображається не тільки передісторія минулих змін, а міститься інформація щодо реальних можливостей і принципових обмежень у подальшій еволюції кадрового потенціалу науки, яку необхідно враховувати при формуванні політики держави щодо розвитку науки. З урахуванням цього розроблено новий метод прогнозування еволюції вікової структури та кількісних характеристик наукових кадрів. З використанням названого методу виконано серію прогнозно-аналітичних робіт, в яких досліджено перспективи подальшої еволюції і можливості відродження кадрового потенціалу України, результати яких доповідались на міжнародних конференціях у Мінську, Бішкеку, Києві, Одесі, Кам’янці-Подільському (результати опубліковані в авторитетних вітчизняних і зарубіжних наукових виданнях. Основні висновки, які було зроблено в результаті цих досліджень:

– відновлення кадрового потенціалу науки до європейських стандартів наукового забезпечення інноваційного розвитку у всіх названих країнах потребуватиме не одного десятиліття;

– в Україні відбулися найбільші, порівняно з країнами-сусідами, його втрати, склалася екстраординарна ситуація, коли молодіжне поповнення науки вже стало навіть меншим ніж її втрати внаслідок природної смертності, тому для виходу на такі стандарти потрібно ще більше часу і зусиль, отже необхідні екстраординарні заходи для зміни ставлення держави і суспільства до науки, які забезпечили б підвищення привабливості професії дослідника;

– відтермінування таких заходів навіть на кілька років призведе до непропорційного збільшення часу і коштів, потрібних для досягнення цієї мети.

 

  1. Дослідження життєвого циклу та інформаційно-технологічна підтримка перетворення формалізованих знань у виробничу функцію (затверджена Розпорядженням Президії НАН України від 01.11.2016 №606, рішенням Бюро Відділення інформатики НАН України від 08.09.2016 №7-Б.Рішення Експертної ради при Національній академії наук України від 14.09.2016 р. № 3).

Науковий керівник: Соловйов В.П., д.е.н., проф., заст. директора Інституту, керівник Центру інновацій та технологічного розвитку.

Строки виконання: 1 кв. 2017 – IV кв. 2020 рр.

Метою дослідження є виявлення теоретичних принципів, за якими швидкість заміни базових технологій виробництва впливає на сучасну практику виробництва у контексті досягнення необхідних обсягів та необхідної якості споживаної продукції, а також пошук залежності цієї швидкості від механізмів перетворення знань, що генеруються наукою, у нові технології та у відповідні методи організації праці.

Оцінка науково-технічного рівня: не має аналогів за кордоном, відповідає міжнародним стандартам високого рівня.

Анотований звіт результатів виконання

Досліджено канали запиту з боку практики науковому співтовариству щодо постановки нових проблем перед прикладною наукою. Виявлено недосконалості цих каналів відносно структурних характеристик відповідного інтерфейсу. Уточнено критерії перетворюваності знань в науково-технічну продукцію за етапами життєвого циклу інновацій.

Найважливіші отримані наукові результати:

Оскільки продовжувався розвиток теорії інноваційної діяльності як системного процесу в конкурентній економіці, то в межах цієї теорії сформульовано закономірності взаємодії імпліцитного та набутого знання. Водночас запропоновано шлях політичного визначення загального кола інтересів влади, науки та бізнесу в межах України з метою створення інституційної можливості зваженого ухвалення рішень за принципом «потрійної спіралі» щодо вітчизняного соціального й всесвітнього технологічного прогресу. Працюючи в напрямку застосування згаданої теорії в практичній площині, обговорено ознаки ринку науково-технічної (інтелектуальної) продукції. Підтверджено асиметрію цього ринку відносно традиційних галузевих ринків. Ідеться про те, що на звичайному ринку товарної продукції кількість покупців значно перевищує кількість продавців, саме тоді, коли кількість покупців інтелектуальної продукції значно менша, ніж тих, хто продукує інтелектуальну продукцію, тобто тих, хто доводить інтелектуальну продукцію до товарного вигляду. Політичні дискусії про роль природно-наукового розуму у справі забезпечення добробуту соціуму змусило розглянути соціальний та науково-технологічний прогрес з історико-філософського погляду. Такі дослідження дозволили запропонувати гіпотезу про технологічну основу та соціальне супроводження Четвертої промислової революції.

Розроблено теорію та методологію удосконалення інтерактивного людино-машинного інтерфейсу щодо перетворення формалізованих знань, які генеруються за етапами життєвого циклу інновацій, у параметри управління виробничою функцією, а також подальший розвиток принципів функціонування віртуальних науково-інноваційних центрів.

 

  1. ДОСЛІДЖЕННЯ МОЖЛИВОСТЕЙ ІНТЕГРАЦІЇ АКАДЕМІЧНОГО ТА ОСВІТЯНСЬКОГО СЕКТОРІВ НАУКИ В УКРАЇНІ (затверджена Розпорядженням Президії НАН України від 26.02.2019 №135).

Науковий керівник: Маліцький Б.А., д.е.н., проф., Булкін І.О., к.е.н., с.н.с.

Строки виконання: І кв. 2018 р. – ІV кв. 2021 р.

Мета досліджень: розробка цілісної концепції еволюції академічної та університетської форм організації науково-дослідної діяльності в Україні. Це передбачає виявлення закономірностей і напрямів їх організаційної взаємодії заради обґрунтування інтеграційних перспектив відповідних секторів науки.

Оцінка науково-технічного рівня: не має аналогів в Україні.

Анотований звіт результатів виконання у 2019 р.

Розпочато збір та обробку інформаційно-аналітичних матеріалів зі стану наукових потенціалів академічного та університетського секторів науки на базі статистичних даних та звітів університетів і наукових установ. Опрацьовується світовий та вітчизняний досвід інтеграційної взаємодії академічного та університетського секторів науки заради створення класифікації її організаційних форм». Проводиться аналіз історичних, економічних та соціальних передумов для виникнення інтеграційних процесів між окремими секторами академічної та університетської науки. На підставі цього здійснюється систематизація існуючого досвіду міжсекторальної взаємодії, окреслюються можливості покращення функціонування спільних структур та подолання кризових явищ.

Найважливіші отримані наукові результати:

  1. На основі опрацювання інформаційних ресурсів УкрНТЕІ було сформовано вибірку реєстраційних карток науково-технічних робіт станом на 2018 рік обсягом 6749 од. Аналіз змісту карток дав змогу розподілити виконавців робіт за їхньою відомчою підпорядкованістю, зокрема визначити виконавців НАН України (як представників академічної науки) та МОН України (як представників університетської науки). Кількість тем, де задіяні представники згаданих відомств (відповідно 1716 та 2127 од.) не корелює з обсягом фінансування відомств за даними Державної служби статистики України. Тобто низка науково-технічних робіт, які фактично здійснюється в країні, минає реєстрацію в УкрНТЕІ. Надмірна присутність установ МОН в масиві реєстраційних документів пов’язана з розповсюдженням феномену реєстрації «пустих» тем, які не мають окремого фінансового забезпечення. Частка таких робіт в МОН наближена до 50%, а згадана практика спрямована на створення пронаукового іміджу діяльності закладів вищої освіти. Локалізовано 95 прецедентів взаємодії установ НАН і МОН у 2018 році на рівні процедури замовлення та виконання конкретних наукових тем (трохи більше 1% від кількості всіх заявлених тем). Більшість випадків характеризується парною взаємодією установ обох секторів з дуже обмеженим обсягом фінансування. Вони контрастують з прикладами «кущової» кооперації в рамках виконання крупних комплексних тем, зокрема як в разі діяльності Національного антарктичного центру України або виконання низки іноземних замовлень;
  2. Досліджено проблему відтворення наукових кадрів вищої кваліфікації у національному та світовому контексті. Локалізовано системні проблеми, пов’язані із застарілою (радянською) системою підготовки наукових кадрів вищої кваліфікації (аспірантура і докторантура) в наукових установах та закладах вищої освіти, яка жорстко адмініструється державою та не передбачає конкуренцію програм підготовки фахівців вищої кваліфікації. Аналіз дисциплінарної структури підготовки кадрів вищої кваліфікації в Україні за період 1993-2008 років свідчить про стрімке зростання частки нових кандидатів і докторів наук у юридичних, педагогічних, та економічних дисциплінах і зниження частки природничих наук. Висунуто припущення, що державна політика підготовки наукових кадрів вищої кваліфікації в Україні є не інтегрованою з політикою національних наукових та інноваційних пріоритетів, натомість жорстке адміністрування процесів підготовки фахівців вищої кваліфікації заважає розвиткові сучасних процесів докторантської освіти та уможливлює прояви корупції у цій сфері;
  3. Здійснено дослідження системи законодавства України в контексті відображення в ньому науки, науково-технічної та інноваційної сфери як опосередкованого показника рівня наукомісткості розвитку країни. Виявлено системну проблему невідповідності наповнення науковою, науково-технологічною та інноваційною тематикою нормативно-правових актів, а також недосконалість процесу імплементації норм законодавства. Доведено, що існування нормативно-правових актів, пов’язаних з наукою в Україні, жодним чином не мотивує вітчизняних суб’єктів економічної діяльності до прямої чи опосередкованій участі у науково-технологічного розвитку держави, що унеможливлює ефективний вплив науки на реальну економіку;
  4. Досліджено зміни публікаційної активності дослідників НАН України з віком. Проаналізовано перелік наукових публікацій 118 дійсних членів НАН України і кількох десятків докторів наук, які не є її членами. Встановлено, що максимум публікаційної активності вчених настає в середньому у віці 55–65 років, тобто на 20–25 років пізніше, ніж це спостерігалося у першій половині ХХ-го сторіччя. На основі аналізу хронологічних показників друкованих праць визначено, що найбільш цитовані роботи здебільшого публікуються у віці від 55 до 59 років. Пояснюється це тим, що за останні півстоліття у характері наукової праці відбулися істотні зміни, які потребують внесення коректив в управління науковими колективами;
  5. Досліджено науково-технічний потенціал наукових установ та університетів України в аспекті участі в міжнародному науково-технічному співробітництві. Виявлено, що більшість вищих навчальних закладів та дослідницьких установ слабо підготовлені до міжнародного співробітництва з провідними університетами світу на високому науковому рівні. Аналіз участі українських експертів, дослідників, аспірантів і студентів у відкритих дослідницьких семінарах Національного банку України підтверджує твердження про недостатню інтегрованість українських дослідницьких установ у світовий науковий простір, принаймні за напрямом «економіка». Для покращення ситуації потрібно не лише поліпшувати інституційну спроможність наукових установ та вузів проводити якісні дослідження, а й активніше переглядати освітні програми, враховуючи досягнення світової науки;
  6. Наука України впродовж 2017–2018 років переступила рубіж за яким навіть посилення її підтримки не здатне припинити скорочення її кадрового потенціалу. Якщо політика щодо підтримки науки не зміниться, і тенденції деградації кадрового потенціалу збережуться, то в цьому випадку ймовірні втрати (3552 особи) стають більшими, ніж чисельність молодших вікових груп у 2022 році (3217 осіб). Тому збільшення чисельності кадрів, яку можна було б очікувати за п’ятиріччя за умови подвоєння припливу молоді, буде повністю «поглинута» внаслідок природної смертності. Невелике поліпшення ситуації, що забезпечує стабілізацію припливу молоді в науку або навіть його наростання на 1 ÷ 5 відсотків вже недостатньо для того, щоб стабілізувати кадровий потенціал української науки, а тим більше щоб почати його відновлення.

 

  1. ПРОГРАМНО-ЦІЛЬОВІ НАУКОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ТРАНСФОРМАЦІЇ ПРОФЕСІЇ ВЧЕНОГО (МЕТОДОЛОГІЧНИЙ ТА СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ АНАЛІЗ) (Затверджена Розпорядженням Президії НАН України від 03.12.2018 №679, Постановою Бюро Відділення історії, філософії та права НАН України від 31.05.2018 №4, Рішенням Експертної ради з питань оцінювання тем фундаментальних науково-дослідних робіт при НАН України від 30.01.2019 №2).

Науковий керівник: Рижко Л.В., д.філос.н., проф., пров.н.с.

Строки виконання: 1 кв. 2019 р. – ІV кв. 2021 р.

Мета дослідження: створення концепції  програмно-цільових досліджень, завданням якої є розв’язання практичних проблем, розкриття співвідношення в ній  когнітивного, соціального, прагматичного та фундаментального наукового знання, а також трансформації в професійній культурі вченого, викликані  кастомізацією програмно-цільових досліджень.

Оцінка науково-технічного рівня: не має аналогів в Україні.

Найважливіші отримані наукові результати:

  1. Проявом прагматичної орієнтації сучасної науки є організація програмно-цільових наукових досліджень (ПЦНД). Встановлено, що в ПЦНД трансформуються основні гносеологічні, методологічні та організаційні складові. Зокрема з’являються такі тенденції: суб’єкт дослідницького процесу стає елементом мультидисциплінарного середовища, яке охоплює окрім вчених, ще і освітян, управлінців, практиків, політиків, експертів тощо, перетворюючи дослідження на трансдисциплінарний процес. Наукове знання характеризується інноваційністю, контекстуальністю, рефлективністю і відповідальністю.  Це означає, що в цих дослідженнях знання про об’єкт доповнюється знаннями про суб’єкт, його потреби, цінності, уподобання, стає гуманітарно і соціально зорієнтованим. В методологічному плані відбувається зростання ролі операційного, алгоритмічного знання, що означає заміщення гносеологічної процедури відображення процедурами конструювання та проектування. Знання з універсального стає контекстуальним – орієнтованим на конкретного замовника. Традиційні форми представлення наукового знання – закони, теорії доповнюються концепціями, програмами, проектами, сценаріями, методиками. Результатом виконання ПЦНД може бути розробка технологій, нових видів техніки та матеріалів, науково-методичні рекомендації, пропозиції, аналітичні матеріали тощо.
  2. Ретроспективний аналіз використання програмно-цільового підходу в управлінні науково-технічним розвитком в умовах СРСР та зміни, що відбулися у формуванні, фінансуванні і реалізації державних цільових наукових і науково-технічних програм в незалежній Україні дозволив зробити висновки, що підвищенню ефективності використання програмно-цільового підходу сприятимуть такі заходи: при  розробленні програм перевагу надавати тим, які сприятимуть розвитку важливих для країни галузей економіки, мають соціальну орієнтацію та забезпечуватимуть стале економічне зростання; на етапах формування програм слід долучати до цього процесу фахівців з управління і прогнозування, а також передбачити в провідних навчальних закладах підготовку таких спеціалістів; організовувати на державному рівні публічні слухання про результати виконання державних цільових програм за участю експертів-науковців, фахівців відповідних галузей та громадськості, розширити можливості керівників програм впливати на хід їхньої реалізації; провести низку заходів, які сприятимуть удосконаленню нормативно-правової та методичної бази програмування, що підвищить рівень використання можливостей та переваг програмно-цільового підходу в реалізації пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки України.
  3. Аналіз досвіду організації та проведення програмно-цільових досліджень, а також визначення методологічних принципів програмно-цільового планування в деяких країнах Європи та США дав можливість зробити такі висновки: доцільно застосовувати та розвивати сучасні форми і види централізованого планування; необхідно посилювати пряму участь держави в цільових програмах; здійснювати підтримку регіональних ініціатив; використовувати досвід «зрощування» компаній і дослідницьких центрів у різних сферах, що забезпечує хорошу апробацію, а в подальшому і реалізацію цільових програм.
  4. Встановлено, що окрім переваг, існують і недоліки програмно-цільового планування, які пов’язані передусім з недостатністю наукової бази з цього питання. До них можна віднести такі: методичну незавершеність, яка полягає в тому, що не створено чітких, сталих визначень з широкого кола концептуальних засад розробки і реалізації комплексних програм, відсутня єдина точка зору дослідників на найголовніші поняття програмно-цільового планування й управління, співвідношення плану та цільової комплексної програми; системи управління на певному етапі свого розвитку починають втрачати зв’язок з проблемами, для вирішення яких створювалися; відсутність адекватних методик розрахунку економічної ефективності програм. ПЦНД передбачають посилення впливу на науку інститутів, функціонування яких визначається ринковими механізмами, що загрожує автономії науки. Це може негативно впливати на якість досліджень, на інтелектуальну свободу та комфортність праці вченого, особливо в короткотермінових проектах, та загалом загальмувати теоретичний розвиток науки в майбутньому.

 

 

  1. ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМ ФОРМУВАННЯ І ЗБІЛЬШЕННЯ ВНЕСКУ НАН УКРАЇНИ В СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК ДЕРЖАВИ ТА СВІТОВУ НАУКУ (затверджена постановою Бюро Відділення інформатики НАН України від 25липня 2014 р. №1 та Розпорядженням Президії НАН України від 08.09.2015 р. №575).

Наукові керівники: Маліцький Б.А., д.е.н., проф., директор Інституту, Грачев О.О., к.т.н., зав. відділу №6.

Строки виконання: І кв. 2015 р.– ІV кв. 2019 р.

Мета дослідження:розробити пропозиції щодо здійснення об’єктивної оцінки та перспективних механізмів і форм збільшення внеску НАН України у соціально-економічний розвиток держави та світову науку, а також розвитку процесів інтеграції НАН України у глобальному науковому просторі.

Оцінка науково-технічного рівня: не має аналогів в Україні, відповідає міжнародним стандартам високого рівня.

Анотований звіт результатів виконання

Здійснено наукометричний моніторинг розвитку наукового потенціалу НАН України у порівнянні з іншими національними академіями наук. Досліджено тенденції міжнародного науково-технічного співробітництва НАН України та розроблення рекомендацій щодо оптимізації державної підтримки наукових досліджень інноваційної спрямованості на основі застосування програмно-індикативного підходу. Здійснено моніторинг публікацій вітчизняних і іноземних ЗМІ з проблем науки та діяльності НАН України.

Найважливіші отримані наукові результати:

  1. Узагальнено інформаційно-довідкові та аналітичні дані про академії наук 117 країн світу, 51 академічної організації молодих учених й фахівців та 28 міжнародних академічних організацій. Наведена інформація базується на даних 2017—2018 рр. про цілі та завдання академічних інституцій, їх структури, а також даних про видання, нагороди, та про участь жінок і молоді в їхній діяльності. Порівняння досягнень академій наук проаналізовано на підставі даних про Нобелівських лауреатів і володарів інших престижних міжнародних премій. Зроблено висновок щодо можливостей ефективного функціонування різних форм організації академічної науки при забезпеченні базових умов функціонування академічних організацій та наявності незалежних складових: товариства видатних учених, науково-дослідних установ, не пов’язаних з навчанням та розповсюджень знань через роботу в університетах або через підготовку докторантів, аспірантів, магістрів, а також виклад отриманих даних на наукових форумах, у різних аудиторіях тощо. Результати дослідження використано при підготовці монографії «Академічна наука країн світу».
  2. Розглянуто історичні аспекти та сучасний досвід Національної академії наук України в контексті дослідження еволюції та ефективності функціонування академічної форми організації науки. Показано, що віковий історичний досвід Академії, з одного боку, підтвердив об’єктивну затребуваність академічної науки в суспільстві і життєздатність принципів та механізмів її функціонування, з іншого, виявив залежність ефективності наукової діяльності в кожному окремому періоді історії від впливу факторів існуючої економічної формації та відповідних соціально-економічних і політичних умов. Показано, що напрацьований до 1991 року науковий і науково-технічний потенціал і досвід науково-організаційної діяльності дозволяє Академії навіть в умовах катастрофічного падіння державного фінансування науки і прогресуючої деіндустріалізації країни, досягати фундаментальних результатів на передових рубежах світової науки, пропонувати виробництву перспективні науково-технічні розробки та інноваційні технології. Проаналізовано досвід взаємодії Академії і вузівської науки, наголошено на актуальній потребі врахування системного взаємозв’язку кожної з цих форм, їхніх особливих функцій, історії становлення і місця в структурі наукового і освітнього потенціалу країни. Підкреслено, що об’єктивна диференціація функцій кожної з цих форм науки в суспільстві не нівелюється, а навпаки, стає більш чіткою і багатогранною в процесі їхньої інтеграції, який завжди був і залишається природним механізмом структурних трансформацій в інституційній сфері науки. Водночас практика свідчить, що будь-яке штучне насильницьке втручання в цей механізм призводить лише до негативних наслідків, і, насамперед, для фундаментальної академічної науки. Історичний і сучасний досвід Національної академії наук України переконливо доводить ефективність академічної науки і об’єктивну потребу в ній суспільства. Зроблено висновок, що з позицій забезпечення сталого прогресивного розвитку і національної безпеки України на основі переходу до інноваційної економіки державна політика в сфері науки жодним чином не повинна бути в площині заперечення в цих процесах провідної та фундаментальної ролі академічної науки і відмови від її підтримки. За результатами дослідження внесено відповідні пропозиції до Комітету з питань науки, освіти та інновацій Верховної Ради України.
  3. У продовження попередніх моніторингових досліджень здійснено аналіз сучасних методологічних проблем імплементації методів наукометричного оцінювання стану і тенденцій розвитку наукового потенціалу та результативності наукової діяльності наукових установ НАН України, інших національних академій наук, вузівського та підприємницького секторів наукової сфери України. Показано, що практика застосування прийнятих в останні чотири роки нормативно-правових актів з використання наукометричних індикаторів (передусім бібліометричних індикаторів цитування наукових праць) для оцінювання продуктивності й ефективності наукової праці вчених і наукових колективів, не позбавлена суттєвих вад в аспекті забезпечення об’єктивізації оцінювання й стимулюючої ролі його критеріїв.
  4. Зроблено висновок про необхідність створення в країні комплексної національної наукометричної системи баз даних на основі принципів системного підходу. Зокрема, має бути чітко визначена структура її кластерних елементів (необхідних і достатніх) та функціональних взаємозв’язків і взаємодії між ними. Певні базові елементи вже створені на веб-платформі Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського (наприклад, бази даних «Бібліометрика української науки», реферативна БД «Україніка наукова» та ін.).

Спільно з НБУВ НАН України ініціюється розробка проекту Державної цільової науково-технічної програми «Створення національної наукометричної системи»

  1. Здійснено порівняльний аналіз двох методологічних моделей, що нормативно запроваджені в країні в останні два роки для оцінювання ефективності наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності наукових установ. Перша з них – модель державної атестації наукових установ, що регламентується загальнодержавними нормативно-правовими актами: «Порядок проведення державної атестації наукових установ», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 липня 2017 року № 540; та «Методика оцінювання ефективності наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності наукової установи», що затверджена наказом Міністерства освіти і науки України від 17 вересня 2018 р. № 1008). Другий об’єкт дослідження – модель відомчого (галузевого) оцінювання діяльності наукових установ НАН України (відповідна Методика затверджена постановою Президії НАН України від 15.03.2017 р. № 75).
  2. Зроблено висновок про доцільність використання моделі оцінювання, що застосовується в системі НАН України, при планових перевірках з метою аналізу рівня й ефективності діяльності наукової установи за 5-річний період. Разом з тим за результатами дослідження вважається за потрібне забезпечити більш високий ступінь її інтеграції з методологією державної атестації, а також спрощення процедури оцінювання й зменшення бюрократичного навантаження на наукові установи. При оцінюванні результативності поточної діяльності наукових установ та їхніх підрозділів (у форматі річних звітів), підготовці пропозицій з розподілу базового бюджетного фінансування та формуванні бюджетних програм підтримки розвитку пріоритетних напрямів наукових досліджень продуктивним було б використання формалізованого рейтингового методичного інструментарію, що, зокрема, застосовується в моделі державної атестації.
  3. На основі аналізу динаміки вікової структури дослідників НАН України та вітчизняної науки загалом з використанням метода ендогенного прогнозування еволюції кадрового потенціалу науки продемонстровано, що він є найбільш інерційною складовою наукового потенціалу і не тільки для його нарощування, а навіть для стабілізації чисельності дослідників як у науковій сфері України загалом, так і в установах НАН України, що необхідно нарощувати залучення молоді до науки на рівні не менш як 15% щороку, принаймні впродовж найближчих 8 років. Водночас той факт, що протягом останніх 5 років державна влада не вживала жодних заходів для подолання критичної ситуації, що склалася з кадровим потенціалом науки, призвів до істотного прискорення темпів його розпаду. Це не тільки призведе до втрати цілих наукових напрямів і шкіл, а також до зниження потенціалу прикладних досліджень і розробок і винахідницької активності, але й зумовить необхідність значно більших витрат для стабілізації і відновлення НАН України.

 

  1. РОЗРОБЛЕННЯ ПІДХОДІВ ДО СИСТЕМНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ НАУКОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ ЧЕРЕЗ ВИЗНАЧЕННЯ ТОЧОК ЗРОСТАННЯ ВІТЧИЗНЯНОГО НАУКОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ НА ОСНОВІ ЗАСТОСУВАННЯ СУЧАСНИХ МЕТОДІВ АНАЛІЗУ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ ЙОГО РОЗВИТКУ (затверджена постановою Бюро Відділення інформатики НАН України від 25 липня 2014 р. №1 та Розпорядженням Президії НАН України від 08.09.2015 р. №575).

Науковий керівник: Попович О.С., д.е.н., с.н.с., Булкін І.О., к.е.н., с.н.с.

Строки виконання: І кв. 2015 р.– ІV кв. 2017 р.

Метою досліджень за темою є формування платформи для здійснення комплексного аналізу процесів науково-технологічного розвитку України на рівні структурних елементів її наукової системи та дослідження причин, які зумовлюють розшарування наукової системи України, охоплюючи найвагоміші прорахунки у здійсненні наукової  політики держави.

Анотований звіт результатів виконання.

Ґрунтуючись на домінанті консервації наявного науково-технічного потенціалу під гаслами його збереження, наукова політика української держави за часи незалежності так і не набула цілісності, послідовності, а відтак й належної ефективності. У зв’язку з цим було проведено дослідження динаміки змін сегментів вітчизняного науково-технічного потенціалу з метою визначення його перспективних напрямів розвитку на основі поєднання статистичних і морфологічних методів аналізу. В умовах гострого бюджетного дефіциту не відбувся перехід від пасивного до вибірково-модернізаційного курсу державної науково-технологічної політики, а також збільшилась вагомість окремих, слабко пов’язаних між собою сегментів наукової системи та їх вплив на загальний тренд розвитку української науки, що стало наслідком низької взаємної погодженості пріоритетів численних суб’єктів науково-технологічної політики. Задля об’єктивізації визначення напрямів розвитку наукової сфери України було запропоновано методологічні підходи до визначення фактичних пріоритетів розвитку вітчизняного наукового потенціалу та проведено їх адаптацію на масиві реального фактологічного матеріалу. На базі комплексного аналізу процесів фінансування науково-технічної діяльності в України на рівні структурних елементів її наукової системи в аспекті провідних джерел коштів було визначено причини та рушії, які зумовлюють розшарування наукової системи, а  також найвагоміші прорахунки у проведенні наукової політики держави.

 

Найважливіші отримані наукові результати:

  1. На підставі використання масиву первинної статистичної інформації на мезо- та мікрорівнях (у розрізі секторів науки, регіонів, відомств-виконавців досліджень і розробок та окремих наукових організацій) був обґрунтований соціальний підхід до досліджень ресурсної підтримки науково-технічної діяльності, згідно з яким якість та інтенсивність перетікання економічних процесів перебуває під впливом конкретних соціальних оболонок, в яких здійснюються дослідження і розробки в Україні. Такий підхід дозволив визначити фактичні дисциплінарні та відомчі пріоритети в реалізації інструментів іноземного, підприємницького, бюджетного фінансування науки, а також фінансування за власний рахунок наукових організацій. За використання соціального підходу до досліджень ресурсної підтримки був оцінений масштаб кризи у науково-технічній сфері України за останні чверть століття. Визначено, що скорочення ресурсної бази у постійних цінах склало майже сім разів; пріоритетними напрямами фінансування наукових розробок з боку іноземних замовників за останні роки були сфери енергетичного машинобудування, приладобудування та хімічних наук (у частині органічного синтезу) тощо. В аспекті видів науково-технічної діяльності актуальними напрямами для застосування механізму фінансування досліджень і розробок за рахунок власних коштів на макрорівні є роботи в галузі авіаційного та енергетичного машинобудування, обробки матеріалів, електротехніки, обчислювальної техніки і автоматизації та з застереженнями – в галузі біологічних та сільськогосподарських наук. Визначено, що у 2010-х роках активізувалися процеси реструктуризації у вітчизняній науковій системі, внаслідок перепідпорядкування організацій з низки міністерств було створено нового потужного гравця в особі Державного концерну «Укроборонпром». Попри назву спектр діяльності концерну виявився набагато ширшим за потреби забезпечення обороноздатності країни, тобто функціонально він став замінником раніше ліквідованого Міністерства промислової політики, причому посів чільні місця в аспекті розподілу коштів одночасно з  чотирьох провідних у країні джерел фінансування. Це з одного боку свідчить про здатність держави до конструктивного впливу на наукову систему за будь-яких економічних умов при наявності відповідної потреби, з другого – демонструє штучність державної політики з погляду обґрунтованості логіки адміністративної реформи та ігнорування потреб розвитку науково-технічного потенціалу решти відомств. Мілітаризація і комерціалізація науки у вузькому відомчому та дисциплінарному сегменті стала монопольним пріоритетом державної науково-технічної політики, причому здійснюється протягом вже чотирьох років завдяки всім іншим напрямам. За результатами досліджень підготовлена серія наукових статей для фахових видань України, частина з яких оприлюднена на інтернет-ресурсі “Спільне”.
  2. На підставі розробленого підходу до типізації вікової структури кадрового потенціалу було досліджено варіацію значень співвідношення чисельності чоловіків і жінок серед дослідників як за НАН України у цілому, так і за групами наук в проекції на вікову структуру дослідників у період 2006–2015 років. Виявлено, що чисельність дослідників-чоловіків порівняно з жінками скорочується випереджуючими темпами, водночас віковий профіль дослідників-жінок, особливо у гуманітарних та соціальних науках, є достатньо збалансованим. Завдяки такому гендерному “балансу” частково вирівнюється надмірний перекіс у бік старших вікових груп у галузі природничих, технічних і соціальних наук, що виник унаслідок консервативної тенденції розвитку чоловічого кадрового потенціалу. Деталізований розгляд еволюції вікової структури на масиві наукових організацій НАН України доводить фактичну неефективність реалізованої кадрової політики у відношенні дослідників-чоловіків молодшого та середнього поколінь як рушійної сили для її якісного оновлення. Результати дослідження було представлено у наукових публікаціях (журнал «Наука та наукознавство») та представлено як наукова доповідь на XXVII Київському міжнародному симпозіуму з наукознавства та історії науки «Наукознавство та історія науки: минуле, теперішнє, майбутнє» – «Добровські читання», березень 2017 р.

 

Формування анотованої хронології ключових подій і фактів фундаментальних наук

д.ф.-м.н., проф. Храмов Ю.О., зав. відділу №1

Формування привабливості професії вченого та позитивного ставлення українського суспільства до науки

д.філос.н. Рижко Л.В., пров. наук. співробітник відділу №1

Теоретико-методологічне обґрунтування розвитку системи управління науково-технологічною сферою України

д.е.н., проф. Мех О.А., зав. відділу №3

Дослідження життєвого циклу та інформаційно-технологічна підтримка перетворення формалізованих знань у виробничу функцію

д.е.н., проф. Соловйов В.П., заступник директора з наукової роботи, завідувач ЦІТР

Дослідження проблем формування і збільшення внеску НАН України у соціально-економічний розвиток держави та світову науку

д.е.н., проф. Маліцький Б.А., директор

к.т.н. Грачев О.О., завідувач відділу №6

Дослідження можливостей інтеграції академічного та освітянського секторів науки в Україні

к.е.н., с.н.с. Булкін І.О., завідувач МГЛ