основні досягнення

Розроблено наукові основи аналізу, оцінювання та формування науково-технічного потенціалу в умовах радикальних соціально-економічних трансформацій. Обґрунтовано інноваційно-орієнтовану модель економічного розвитку України та шляхи її впровадження, що знайшло конкретне втілення в проектах Концепції національної інноваційної системи України та Доктрині інноваційного розвитку наукової сфери України. На базі отриманих широкомасштабних експертних оцінок запропоновано систему стратегічних і середньострокових пріоритетів розвитку науки та техніки, розроблено також пропозиції стосовно механізму їх реалізації. Здійснено науково-методичне та організаційне забезпечення виконання Державної програми прогнозування науково-технологічного та інноваційного розвитку на 2004 – 2006 рр. Узагальнення результатів цього дослідження дозволило розробити нову систему науково-технологічних та інноваційних пріоритетів держави, запропонувати конкретні механізми їх реалізації, що було втілено в проектах законів України та проектах постанов Кабінету Міністрів України. Розроблено концептуальні основи формування регіональних інноваційних стратегій соціально-економічного розвитку в Україні на основі використання моделі побудови сценаріїв динаміки розподілу державних і ринкових факторів впливу на фактори конкурентоздатності підприємств регіону. Цей підхід ураховує практику Європейської співдружності та соціально-політичні умови в Україні. Розглянуто роль інформатики в контексті світової науки, показано, що інформатика грає важливу роль в дослідницьких процесах як методологічна дисципліна. Досліджено вклад академіка В.М. Глушкова в розвиток наукознавства, зокрема теорії та практики науково-технологічного прогнозування. Підготовлено бібліографічний довідник персоналій у галузі кібернетики, інформатики й обчислювальної техніки, що нараховує понад 500 прізвищ. Розвинуто теоретичні основи наукознавства. На основі розробленого в Центрі стандартизованого підходу ідентифіковано й описано діяльність понад 50 наукових шкіл в Україні. Введено в науковий обіг інформацію про діяльність біля 100 учених з уточненням фактів їх біографій. Видано фундаментальну монографію “Історія фізики”, підготовлено до друку монографію “Наукові школи в Україні” та бібліографічний довідник “Українські вчені в галузі природничих наук”, що містить 2 тисячі персоналій. Створено методичний інструментарій для моніторингу академічної науки. Результати соціологічних досліджень окремих аспектів діяльності наукових колективів використано при підготовці рекомендацій по вдосконаленню академічної форми науки. Результати теоретичних досліджень покладено в основу розробки законів, концепцій, програм, моделей, методик, необхідних для державного управління науковою й інноваційною діяльністю. Їх використано при підготовці ряду законодавчих актів. Розроблено інноваційну модель структурних змін економіки, яку схвалено розширеною колегією Міністерства економіки України, Державну програму прогнозування науково-технологічного та інноваційного розвитку України, затверджену Кабінетом Міністрів Україна, а також ряд методичних рекомендацій з інших питань. Основні положення отриманих результаті відображено в монографіях: “Наука и инновации в процессах социально-экономического развития” ( 2006 г.), “Инновационная деятельность как системный процесс в конкурентной экономике” (2006 г.), “Прикладне наукознавство” (2007 г.), “Науковедение, поиск системных идей” ( 2008 г .), “Научный потенциал государств -членов организации Черноморского экономического сотрудничества” ( 2008 г.) та ін.

Протягом 2011-2015 рр. Інститутом одержано важливі наукові результати національного і світового рівня у дослідженні закономірностей і тенденцій розвитку науково-технологічного та інноваційного потенціалів, а також з окремих напрямів історії і соціології науки та технологій. Зокрема:

Розвинуто науково-методологічні засади комплексного проблемно-орієнтованого аналізу науково-технологічного потенціалу, як функціональної впорядкованості форм організації і взаємодії його складових: кадрової, фінансової, матеріально-технічної, інформаційної. Предмет комплексного вивчення становлять закономірності, тенденції та процеси, які притаманні сучасному національному науково-технологічному потенціалу.

На основі використання оригінальних та різноманітних міжнародних індексів і показників стану науково-технологічного та інноваційного розвитку, в тому числі системи Європейського інноваційного табло, виявлено ступінь відповідності сучасного стану науково-технологічних та інноваційних потенціалів України світовим та європейським тенденціям у розвитку науки та інновацій, описано три моделі, що відображають специфіку відношення держави до науки та інновацій, особливо в умовах економічної кризи, які відрізняються, зокрема збільшенням, або зменшенням державної фінансової підтримки цих сфер діяльності, як антикризового засобу. Показано, що «українська модель» на відміну від «глобалізаційної», або «європейської» моделей характеризується значним зменшенням державного фінансування, що в умовах економічної кризи ще більш унеможливлює вплив на зростання економіки науковими засобами, і тим самим обумовлює збереження кризового стану країни, подальше загострення кризи в науково-технологічній сфері.

Показано, що криза фінансування національної науки розпочалася на початку 90-х років, посилилась після 2005 року, коли було майже повністю ліквідовано систему стимулювання вкладень в науково-технологічну та інноваційну сферу, і критично загострилась в останні роки внаслідок реалізації фактично антинаукової державної політики. В Україні, в супереч світовій тенденції випереджального зростання наукоємності ВВП порівняно з темпами зростання ВВП, протягом майже всіх років незалежності проводиться зворотня наукова політика: і відносно ВВП і в абсолютному вимірі постійно скорочується фінансування науки ¾ станом на теперішній час у 4,5 рази. Одним з наслідків такої політики стала втрата Україною більш ніж ¾ свого науково-кадрового потенціалу, особливо інтенсивно тієї частини, яка забезпечує технологічний розвиток економіки.

На основі використання оригінальної методології проблемно-орієнтованого оцінювання і формування науково-технологічного потенціалу виявлено і класифіковано за змістом і походженням загрози національній безпеці, пов’язані з рівнем науково-технологічного забезпечення соціально-економічного розвитку країни та її національної безпеки. Доведено, що науково-технологічна сфера має значення базової основи, а не окремої складової національної безпеки, як зазвичай прийнято вважати. Обґрунтовано раціональні порогові значення, наукоємності національної економіки (не менше 1,7% ВВП) та часки витрат на оборонні НДДКР у загальних витратах на оборону (20%), критичні для забезпечення необхідного в сучасних умовах рівня національної безпеки України.

Розвинуто теоретичні положення, що визначають поняття «соціальний капітал науки». Зокрема, зроблено логічний перехід від існуючого дотепер розуміння соціального капіталу науки, як явища внутрішньонаукового, породжуваного взаєминами між вченими в середині наукового співтовариства, до більш системного його визначення через відношення суспільства до науки, довіру до неї людей, затребуваність науки бізнесом, рівень державної підтримки, світове визнання результатів. Здійснено комплексне дослідження проблем еволюції соціального капіталу вітчизняної науки, зокрема НАН України. Запропоновано рекомендації щодо методів оцінки і засобів підвищення рівня соціального капіталу науки в сучасних умовах.

Розроблено науково-методичні засади соціогуманітарної оцінки наслідків масштабного розвитку і впровадження в практику знаннєвого суспільства мегатехнологій (інформаційних, нано-, когні-, біотехнологій). Доведено, що новітні мегатехнології викликають потребу в досягненні соціальної адекватності стратегії науково-технологічної політики держави та налагодженні дієвого соціального контролю за станом їх розвитку і практичного використання, що на теперішній час в Україні відсутнє.

Показано, що поширення новітніх інформаційно-комунікативних технологій, їх безпосереднє включення в процес наукового пошуку, приводить до формування принципово нових інституційних структур в глобальному науковому просторі, що в свою чергу спричиняє появу дослідників, безпосередньо практично не пов’язаних з рідною країною та її культурою. Процес глобалізації, посилюючи міждержавні зв’язки науковців, формує нову систему цінностей і норм, але в той же час значною мірою нівелює унікальність та специфіку національних наукових традицій. При цьому загострюються проблеми нерівності, зумовлені різним рівнем підтримки науки в різних країнах, що веде до майнового розшарування науковців та істотно впливає на міжкраїнну міграцію дослідників, перетворюючи такі країни як Україна на інтелектуальних донорів

Розроблено і апробовано на прикладі реконструювання історії фізики інноваційну модель обґрунтування історії будь-якої науки, як історію фундаментальних ідей та побудованих на їх основі теорій, законів науки, наукових відкриттів, тобто сутнісних новацій у рамках певної періодизаційної схеми та в контексті розвитку світової науки і соціально-гуманітарних, економічних та інших передумов.

Вперше створено найбільш повну базу даних з історії НАН України за весь час її існування, в якій висвітлено ключові факти та події (відкриття, винаходи, вихід монографій та часописів, вибори академіків та членів-кореспондентів, нагороди, премії тощо). Значна кількість фактів уведено в науковий обіг вперше.

Узагальнено відомості щодо статусу та особливостей діяльності зарубіжних академій наук. Показано, що академічна форма організації науки набуває розповсюдження в світі і являє собою певний баланс між університетами, науково-дослідними установами (не пов’язаними з процесом навчання) та співтовариством видатних учених і фахівців, які утворюють інститут членів Академії. Національні академії наук зазвичай мають статус вищої наукової, а також науково-експертної інституції в державі, забезпечуються за її підтримки, а в деяких країнах діють під патронатом глави держави. Обґрунтовано спосіб диференціації академічної форми організації науки за критеріями автономності та рівня розвитку інфраструктури.

На основі комплексного дослідження можливостей застосування методології наукометрії з використанням зарубіжних баз даних наукового цитування для оцінювання результативності діяльності і визначення рейтингів науковців і наукових установ виявлено принципові обмеження і ризики використання такого підходу, зумовлені нерівномірним, а часом і цілком випадковим представленням української науки в світовій системі науково-технологічної інформації. У той же час доведено, що в нинішніх умовах дефіцитного фінансування науки України, скорочення чисельності дослідників і надто низького рівня їх заробітної плати досить проблематичним є і використання для прийняття управлінських рішень та розподілу фінансування вітчизняної системи наукового цитування, яка перебуває у стадії формування. На сьогодні подібна система може бути лише економічно прийнятним засобом поглиблення державних статистичних спостережень .

Дослідження реальної практики науково-технологічної та інноваційної діяльності в Україні та порівняльний аналіз її з досвідом передових країн світу дозволив науковцям Інституту розробити низку пропозицій, рекомендацій та методик. Вказані матеріали було надіслано до Адміністрації Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства економічного розвитку України, Ради національної безпеки і оборони України, Державного агентства з електронного урядування, Президії НАН України, ВАК України, інших міністерств та відомств. Всього за звітний період було підготовлено понад 100 матеріалів з аналітичними даними та пропозиціями. Зокрема, стосовно питань формування науково-технологічної та інноваційної політики, запровадження механізму довгострокового фінансування наукової сфери, проведення державної атестації наукових установ, організації діяльності вільних економічних зон, вдосконалення законодавства в галузі науково-технічної та інноваційної діяльності, розробки регіональних програм соціально-економічного розвитку на основі інноваційних факторів, нейтралізації загроз національній безпеці науково-технологічними засобами, розвитку в Україні індустрії програмного продукту, інструментів та інформаційно-комунікаційних технологій для доступу підприємств України до європейської мережі EEN тощо.