Особливий статус Інституту, як науково-дослідної установи при Президії НАН України, обумовлює необхідність врахування тієї обставини, що Інститут має виконувати значний обсяг робіт за додатковими завданнями керівництва Академії. Водночас зберігається завдання забезпечити високий рівень виконання досліджень фундаментальних та прикладних тем. Це може бути досягнуто завдяки впровадженню в практику планування тем, сформованого президентом НАН України Б.Є. Патоном принципу постановки так званих цілеспрямованих фундаментальних досліджень. Такий підхід, започаткований в Інституті ще за часів Г.М. Доброва, передбачає, що важливим результатом виконання досліджень має бути прирощення наукового потенціалу не тільки у формі науково-теоретичних знань і прикладних розробок, а також через підвищення професійної кваліфікації виконавців робіт та підготовку наукових кадрів.

Іншою важливою умовою стратегічного планування діяльності Інституту є необхідність постійного співставлення результатів досліджень проблем розвитку вітчизняної науки з тенденціями і закономірностями розвитку світової науки, а також наукою країн пострадянського та постсоціалістичного простору. Важливе значення має аналіз розвитку науки в країнах з перехідною економікою, які швидко розвиваються в інноваційному плані.

Зростання загальної тенденції до скорочення науково-технічного потенціалу, трансформація вітчизняної науки внаслідок загальних внутрішніх економічних і політичних реформ й глобалізації науково-дослідного простору, руйнація традиційних форм організації наукової діяльності та формування нового бачення науковцями сприйняття способу та правил організації науки під впливом зростання її відкритості вимагають застосування нових концептуальних підходів до визначення пріоритетів наукових досліджень та організації діяльності Інституту.

До середньострокових напрямів та цілей дослідження належать пріоритети, пов’язані з активізацією роботи з більш повної реконструкції історії науки України, виявлення найбільш значних подій та досягнень. Особлива увага приділятиметься реконструкції історії розвитку високотехнологічних виробництв в Україні, зокрема ракетно-космічної галузі.

Залишатимуться актуальними для подальших досліджень соціально-етичні аспекти умов реалізації професійної діяльності вчених, моніторинг динаміки структурних та вікових змін у складі наукових кадрів.

На новій методологічній основі здійснюватимуться дослідження проблем ефективності діяльності наукових колективів, підготовки кадрів, інтеграції академічної та освітянської науки. Зокрема, буде продовжено удосконалення методології дослідження соціальних аспектів інноваційного розвитку країни, обґрунтування змісту заходів щодо адаптації суспільства до технологічних змін та підвищення релевантності наукових колективів до розв’язання завдань якісного наукового забезпечення економічного розвитку, соціального піднесення та національної безпеки.

Інститут враховує в стратегічному плануванні своїх досліджень посилення політико-суспільного ажіотажу навколо доцільності подальшого існування в Україні академічної форми організації науки. З цією метою особлива увага звертається на світові тенденції у розвитку академічної науки, обґрунтування ролі і внеску НАН України у розвиток вітчизняної і світової науки. Започатковано фундаментальні та прикладні дослідження проблем формування позитивного ставлення суспільства до науки, зростання привабливості наукової праці, особливо для молоді. Продовжуватимуся регулярні дослідження проблем залучення та використання в науці наукової молоді.

Ці та інші середньострокові напрями і мета фундаментальних досліджень мають забезпечити реалізацію довгострокової стратегічної цілі, а саме: найбільш повно обґрунтувати засобами наукознавства, інноватики та історії і соціології науки і техніки ключову роль науково-технічної сфери у забезпеченні економічного зростання та соціального поступу України, які є критично важливими для збереження України як суверенної держави, а також забезпечення її високого іміджу у світі. Потрібно знайти вагомі аргументи і механізми за допомогою яких вдасться не просто зупинити негативні тенденції у розвитку національної науки, а й вивести її у найближчі строки на європейський рівень розвитку.

Що стосується перспективних напрямів прикладних наукових досліджень, то вони тематично визначені в цільових завданнях, які прописано у відповідних Постановах Президії НАН України. Зокрема, згідно з Постановою Президії НАН України №188 від 10.07.2015 р. на Інститут покладається:

1. Науково-організаційне забезпечення здійснення науковими установами та відділеннями НАН України комплексних аналітично-прогнозних досліджень науково-технологічного розвитку України.
2. Науково-організаційне забезпечення підготовки в НАН України щорічних проєктів доповідей про стан науки та перспективи науково-технологічного розвитку України.
3. Видання результатів комплексних досліджень у галузі наукознавства, історії науки та інноватики, зокрема для широкого кола українського суспільства та закордонних читачів.
4. Науково-методичне забезпечення проведення атестації наукових установ, оцінки ефективності їх наукової діяльності з використанням сучасних наукометричних та інших методів оцінювання.
5. Організаційно-методичне забезпечення діяльності Наукової ради з наукознавства при Міжнародній асоціації академій наук.

Крім зазначених постійних доручень фахівці Інституту виконують значний обсяг завдань експертного, аналітичного та довідкового характеру.

Основні напрями і заходи з удосконалення та розвитку діяльності Інституту.

Зусилля колективу і керівництва Інституту буде зосереджено на:

сприяння підвищенню кваліфікації співробітників, особливо суміжних галузей знань (історія, соціологія, економіка, математика, статистика та інші природничі, суспільно-гуманітарні та технічні науки);

активізацію діяльності щодо виконання спільних досліджень з іноземними фахівцями та покращення публікаційної активності вчених Інституту у зарубіжних виданнях та іноземних учених у наукових виданнях Інституту;

відтворення збалансованого за віком та пріоритетами досліджень складу наукового колективу шляхом покращення роботи докторантури та аспірантури, першочергового залучення до роботи в Інституті молодих дослідників, які успішно працюють над дисертаціями;

розширення доступу співробітників Інституту до міжнародних баз даних та спеціалізованих наукових видань;

підвищення ефективності формування та використання сайтів Інституту та журналу «Наука та наукознавство», залучення для цього на роботу професійного фахівця;

оновлення матеріально-технічної бази Інституту (комп’ютери, принтери, розмножувальні апарати);

активізування участі науковців Інституту у популяризації науки та результатів їх досліджень, особливо в рамках планів Будинку вчених, а також договорів про співпрацю з вищими навчальними закладами.

Особливі заходи для підтримки позитивних тенденцій (сильних сторін) діяльності Інституту.

• Створення системи мотивації кадрів для самовдосконалення та підвищення кваліфікації (включно з вивченням іноземних мов, участю у програмах навчання, тренінгах).
• Вдосконалення роботи постійно діючого науково-методичного семінару для молодих науковців.
• Підтримка наукової молоді (рекомендації для отримання грантів, стипендій), підтримка роботи ради молодих науковців, робота з практикантами щодо залучення до наукових досліджень Інституту.
• Активізація співпраці з міжнародними дослідницькими структурами та донорами.
• Поглиблення співпраці з державними структурами.
• Співпраця з вищими навчальними закладами для запровадження результатів досліджень при викладанні профільних дисциплін в аспірантурі, магістратурі та бакалавраті.
• Поширення та популяризація наукових розробок, у т.ч. іноземними мовами, через публікації у наукових та інших виданнях, виступах та публікаціях у засобах масової інформації, подання матеріалів на сторінці Веб-сайту Інституту тощо.
• Популяризація наукових досліджень Інституту у ЗМІ.
• Участь у громадських обговореннях актуальних суспільних та наукових питань.

Що стосується завдання реформування Інституту і окремих підрозділів, то як професійні дослідники ми вважаємо, що конкретно для сучасного стану нашого Інституту кардинальна реформа не доцільна. У наукознавстві розроблено достатньо ефективні інструменти підвищення релевантності наукового потенціалу завданням, які змінюються. Один з таких інструментів – це проблемно-орієнтоване формування наукового потенціалу завдяки постійній кооперації співробітників у процесі виконання тем і проектів, домагаючись досягнення формування високоефективного під конкретне завдання колективу дослідників.

Інститут планує також з цією метою:

1. Концентрувати увагу наявного потенціалу на вивченні реальної практики організації співпраці науки і виробництва.
2. Активізувати прогнозно-аналітичні дослідження, для вирішення проблем управління науковою діяльністю та обґрунтування пропозиції для органів управління наукою.
3. Розширити дослідження в галузях наукометрії та вебометрії.
4. Докласти максимум зусиль залучення до Інституту здібної молоді.

Аналіз можливих загроз щодо реалізації передбачених заходів з
удосконалення та розвитку діяльності Інституту

Можливі внутрішні і зовнішні загрози.

Можливі внутрішні загрози

Основні внутрішні загрози пов’язані зі станом вікової структури наукових кадрів, невідповідністю рівня оплати праці дослідників зростаючому рівню їхньої професійної кваліфікації, зниженням рівня затребуваності результатів досліджень науковців Інституту з боку потенційних замовників: органів державної влади, великих підприємств, бізнесових структур. Ці внутрішні загрози виникають унаслідок реалізації в Україні хибної держаної науково-технічної політики, відомої як політика «виживання науки», яка не забезпечує необхідний потенціал для її активного розвитку. Інститут цілком стає залежним від недостатнього для свого розвитку бюджетного фінансування, що унеможливлює здійснювати ефективне стратегічне планування його  розвитку.

Можливі зовнішні загрози.

Основна зовнішня загроза – неможливість передбачення та обгрунтування конкретних шляхів та перспектив розвитку вітчизняної науки, щодо здійснення необхідного наукового забезпечення переходу економіки країни на інноваційний шлях розвитку, яка обумовлена соціально-політичною нестабільністю, системною економічною кризою, відсутністю дієвої державної стратегії розвитку країни на середню та довгострокову перспективу.

Напрями і необхідні заходи для подолання можливих внутрішніх загроз.

Посилення відповідальності керівництва Інституту, його підрозділів та всіх співробітників за виконання своїх обов’язків через впровадження регулярної системи оцінювання їхнього внеску у досягненні Інститутом своїх стратегічних цілей.

Активна участь науковців Інституту у робочих групах і громадських об’єднаннях, що впливають на формування та реалізацію державної політики у сфері науки та інновацій.

Активна політика розвитку контактів і створення консорціумів із зарубіжжям у сфері наукового співробітництва.

Необхідні зовнішні умови і заходи для подолання зовнішніх загроз.

Стан розвитку наукознавства, інноватики та історії науки обумовлюється переважно загальним станом розвитку  науки. Відповідно умови і заходи для подолання зовнішніх загроз функціонуванню Інституту визначаються умовами і заходами для подолання зовнішніх загроз стосовно наукової та інноваційної сфер України в цілому. Виходячи з цього, ключовими заходами мають бути такі.

1. Зміна концептуальних засад, які визначатимуть роль і функції держави у створенні ефективної  національної інноваційної системи за європейськими стандартами, забезпеченні матеріально-технічної бази, стимулюванні інноваційної активності бізнесу і населення, раціонального використання національних ресурсів.
2. Державна наукова та інноваційна політика як функція органів державного управління має зайняти пріоритетне місце в системі функцій державного управління, структурна перебудова економіки, формування реальних запитів та вимог до подальшого розвитку науки та науково-технологічної сфери.
3. Упорядкувати у відповідності з Конституцією України розподілення між органами влади функцій формування державної політики та функцій її виконання. Виконавчі органи мають бути повністю зосереджені на виконанні державної політики і не перебирати на себе, як зараз, функцію її формування, що фактично послаблює відповідальність виконавчих органів влади за виконання законодавчих норм державної підтримки певної сфери діяльності. В науковій сфері такий стан призвів до посилення бюрократичного втручання державного виконавчого органу влади у внутрішнє життя наукової спільноти і майже повної втрати його відповідальності за забезпечення виконання законодавчих та нормативних актів щодо державної підтримки науки.

4. Конкретизувати засоби здійснення повноважень стосовно формування державної політики в сфері науки і технологій на рівні Президента України та Верховної Ради України. Зокрема, створити в офісі Президента України спеціальну структуру з питань розвитку науки та технологій, а також відповідно громадську Раду на чолі з Радником Президента України, завданням яких є надання Президенту України допомоги у визначені стратегічних цілей науково-технологічного та інноваційного розвитку , визначення шляхів їх досягнення на національному, регіональному та галузевих рівнях.

1. Переформатувати нинішню Національну Раду з питань розвитку науки  і технологій, яку очолює Прем’єр-міністр України у координаційний орган Кабінету Міністрів з питань інноваційного розвитку, що сприятиме подоланню нарешті  негативного ставлення виконавчих органів влади до питань інноваційного розвитку, особливо з боку економічного та фінансового блоку Кабінету Міністрів України.
2. Для забезпечення цілеспрямованої реалізації інноваційної політики має бути створений надгалузевий орган виконавчої влади, наприклад, Комітет промислових досліджень, технологій  та інноваційного розвитку , з підпорядкованим йому потужного (1,5-2 млрд дол.) Українського фонду перспективних досліджень, випуску високотехнологічної продукції, товарів воєнного, спеціального та подвійного призначення. Для виконання зазначених функцій нинішній МОН України не має ні відповідних повноважень, ні фінансових можливостей, ні  кадрових ресурсів.
3. В Україні необхідно запровадити досвід передових країн світу у встановленні зв’язків між наукою, владою і бізнесом за принципом «потрійної спіралі». За цим принципом влада має взяти на себе відповідальність за державну підтримку та узгодження дій усіх ланок інноваційного циклу на всьому докомерційному етапі відтворювального процесу, особливо що стосується розвитку високотехнологічних галузей. Для цього має застосовуватись розвинута система державного стимулювання інноваційної активності бізнесу.

8. Потребує відродження практика державного програмно-цільового підходу до організації наукових досліджень та використання їх результатів, відновлення прогнозно-аналітичних досліджень перспективо-технологічного та інноваційного розвитку та використання їх результатів в практиці державного стратегічного управління.

1. Глобалізація наукової діяльності посилює міждержавні зв’язки, формують нові наукові цінності та норми, що послаблює унікальність національної наукової культури. Такий вплив має як позитивний, так і негативний характер. При значній відкритості національних наукових систем особливо явною проглядається відмінність у рівні розвитку науки в різних країнах. Наукова нерівність посилює просторову міжнародну міграцію вчених. Одночасно глобалізація породжує багато нових форм організації праці вчених, більш мобільних та організаційно тимчасових. Нарешті, глобалізація формує специфічний тип українських вчених з числа тих, хто накопичив досвід роботи за кордоном та в міжнародних проєктах. Багато з них орієнтовані на західні стандарти наукової діяльності, відчувають себе некомфортно в українських наукових реаліях. Ці та інші зовнішні виклики формують тематичну стратегію досліджень інституту. Одночасно вони визначають необхідність в оновленні наукового складу інституту і створенні умов для залучення талановитих молодих фахівців та їх закріпленню для подальшої роботи в колективі. Досягненню позитивних результатів в цьому плані має сприяти кадрова стратегія, яка орієнтується на стимулювання молодих дослідників до активної участі в конкурсах, наукових проєктах, отримання грантів, у тому числі зарубіжних, своєчасної підготовки дисертацій та надання допомоги у їх захисті. В інституті введено практику першочергового зарахування в штат випускників аспірантури, які вчасно підготували свої дисертаційні роботи.